Слава ЗСУ!

Зайшовши до поїзду, знову прислухаюся до напівсонного мозку. «В мою шкіру вчіплюються пазурі печерних кішок. Я скидаю шкіру та перетворююсь на велетенського змія. Безтурботна посмішка з’являється на обличчі. Ні, кішки Печери Примар! Вам не судилося примусити мене страждати!» – видає мозок цього разу. Що це? Послання з іншого світу? Чи не помилились вони адресою? Або це привіт з того світу від Марка Болана? Він там не спить і йому нудно? Ось би здивувався музикант Микола Кепелов! «На тому світі відіспишся», – любить казати він. При цьому у той світ він не вірить.

***

Я виходжу з метро, ноги ведуть мене далі та приводять до ріки Харків. Хоча рікою це й не назвеш, оскільки води там останніми роками, певно, й по коліна нема, так вже повелося із старих часів – величати цей водойм рікою. А колись річка було судоходною та рясно заповненою осетрами. Осетрину ікру мужики тоді згодовували свиням, тому від сала пахло рибою, і його вживали із чаєм збіднілі дворяни.

Сую руку до ріки – дістаю з ріки рака. Не думав, що тут ще водиться живність. Схоже, наступною моєю домашньою твариною буде цей рак. Він хоча б живий? О, вусами заворушив – живий значить, сонний просто. Кладу здобич на землю, сідаю на березі і сам – подумати. Чим раки харчуються? Хтось каже – планктоном, інші – м’ясом. Якщо праві перші, де я візьму планктон? Від роздумів мене відриває шурхіт за спиною. Обертаюся та бачу Печерного Троля.

Не знаю, як звуть цього хлопця насправді, прізвисько ж закріпилося за ним з легкої руки вокаліста гурту «Ancestral Damnation» Єгора Pink Floydа. Єгор – людина вічно похмільна. Це не стан організму, це стан душі, він майже не п’є. Гадаю, коли мін розбагатіє, він буде носити за плечима мішок із грішми, буде вештатись містом, вистукуючи психоделічні ритми золотими підборами своїх нових берців та шукати неформалів, щоб повідати їм історію свого успіху. Печерного Троля до того я бачив лише одного разу – на одному концерті важкої музики. «Ancestral Damnation» виступали там останніми, було вже пізно, ряди меломанів рідшали, усім хотілося встигнути на метро. Окрім того, у анцестралів були проблеми із звуком. Здавалося, що виступ приречений хай і не на провал, але на невдачу так точно. Пішла навіть дівчина із прізвиськом Бульдозер, у неосяжну сраку якої Pink Floyd просто-таки закохався. І, тим не менш, нехай Єгор – лише тимчасовий вокаліст гурту, він чоловік безжурний, артистичний та винахідливий. Він намагався врятувати концерт усіма силами, активно спілкувався із публікою, ризикуючи пошкодженою ногою, стрибав зі сцени. І його старання було винагороджено – він побачив Печерного Троля, височенного хлопця із доволі колоритною зовнішністю, за яку своє прізвисько він і отримав, із оголеною головою та одягнутого за кепелівською модою у камуфляж та берці. Єгор вчинив кмітливо й одразу ж потягнув його на сцену.

– Прогорлань що-небудь у мікрофон! – висунув вимогу вокаліст.

– А що горланити-то? – розгублено спитав здивований, але щасливий Троль?

– Та що заманеться, – ласкаво дозволив Pink Floyd.

Вокалом хлопець не розчарував, довівши вкотре, що не дарма його так прозвали. «З понтом він міг щось розумне прогорланити, наприклад, «корпускулярно-хвильовий дуалізм» або «рівняння Шредінгера», оце так ти спитав», – зі сміхом згадував концерт Єгор. «Та він просто зніяковів, – заперечував я, – він уперше на такому заході, до цього весь у науці був. Вирішив ось вибратися, погледіти, чим простий народ живе. Ось побачиш, років за десять він вже доктором наук буде».