Слава ЗСУ!

І ось воно, майбутнє світило науки, просто переді мною. Ну, коли він такий розумний, як я думаю, має знати про раків усе.

– Агов, чуваче, чим раки харчуються, не знаєш? – питаю я.

Замість відповіді Печерний Троль мовчки підходить до рака та штурханом ноги у берці скидає членистоноге у воду.

– Е, що ти коїш? – обурююся.

Не звертаючи на мене жодної уваги, Троль кидається у воду. У польоті він перетворюється на щуку. Пірнає, упливає. Виявляється, не судилося мені завести домашню тварину. Ну і добре, обійдуся.

Відчуваю доторкання до руки. Обертаюся та бачу маленьку дівчинку у сукні та з косичками.

– Дядьку, розкажіть віршик англійською мовою, – вимогливо каже вона.

– Ок, спробую. Слухай: «Baby, take me to your hell. I would make it well myself. Life is full of miracles and that's nothing wrong with rock-n-roll».

– Ти це сам склав?

– Ні, це один видатний англійський поет чотирнадцятого століття, – відповідаю.

Моя співрозмовниця дивиться на мене із докором, вона відчуває брехню.

– Так, я збрехав, – зізнаюсь я, – цього ніхто не писав. Це музика Хаосу.

– Тобі б все Хаос та Хаос, – осудливо каже дівчинка.

– Про що ти? – я здивований.

– Навіщо продав арфу, дурнику?

– Йди до Диявола зі своєю арфою! – я починаю дратуватися. Але дівчинка мене не слухає.

Вона підгодить до лінії берега та переступає її, повільно крокує вперед, поступово занурюючись у воду. Я помічаю, що річка стала значно глибшою, аніж була нещодавно.

– Стривай, дівчинко! Утонеш! – кричу їй навздогін. Вона обертається та спокійно каже:

– Не потону. Я можу бути рибою. А ти йди, тобі тут нічого більше робити. До зустрічі.

– Бувай, – відповідаю я.

***

О 23:23, тобто майже об 11:11 у неділю Ніс та Їжак вилізли на дах дев’ятиповерхівки. У руках вони тримали по пляшці джин-тоніка – хлопці завжди пили джин-тонік по неділях. А ще вони любили лазити по дахам: гуляти по краю даху п’яними як чіп, сидіти на тому ж краю та дивитися униз, бігати, перечіплюватись через невидимі перешкоди, горланити маніяцькі пісні гурту «Агата Кристи».

Ніс вліз на парапет та схопився за дроти, він любив через пробігаючий по тілу струм відчувати місто. Адже дроти оперізують весь Харків, струм же є єдиним та неповторним. Їжак знайшов стілець, присів на нього та обрізав скальпелем із обмотаною ізоляційною стрічкою рукояткою дріт, що тягнувся від антени.

– Хуй сьогодні телевізор подивитесь, буржуї кляті, – переможно сказав він та викинув стілець униз.

Виконавши кілька пісень, друзі присіли на край – покурити та подивитися на світ зверхньо. Але сидіти їм судилося не так вже й довго. Сильний поштовх у спину, і Їжак вилетів з даху, мов корок. Ніс не встиг навіть нічого второпати, як відправився навздогін товаришу.

Обличчя міліціонера Андрія розтягнулося у задоволеній посмішці. Скидання із даху любителів по ньому полазити було його хобі. Майже абсолютно нормальний зовні робітник міліції, він мало чим виділявся серед своїх колег. Хіба що часто перечитував казку про Карлсона. Але вночі Андрій цілковито змінювався, він бродив по дахах будинків та зіштовхував звідти неуважних любителів романтики.