Слава ЗСУ!

***

Як не поспішала Олена скоріше дістатися ринку – вона, по-перше, любила продавати молоко людям, які рано прокидаються, хоча й людей цих не любила, по-друге, вона хотіла скоріше виконати свою місію, повернутися додому та ще поспати – довелося їй пригальмувати. Попереду йшла настільки дивна парочка, що будь-яка психічно здорова та не надто флегматична людина просто не могла пройти повз. Смаглявий чоловік із дещо розкосими очима, скоріш за все туркмен, вів за вуздечку осідлану козу. На чоловіку був синій халат, розшитий золотими зміями, на ногах його були постоли. У кози на голові був вдягнений циліндр, він приховував роги.

Олена протягом деякого часу стояла та розмірковувала що їй робити. З одного боку цікава заговорити з цією дивакуватою людиною. Цікаво, хто він? Цирковий артист? Божевільний? Маг? Прибулець з іншого світу?.. З іншого – не хотілося наражатися на ризик. Контакт подібного роду міг мати найнепередбачуваніші наслідки.

Зрештою Олена вирішила прискорити крок, обігнати незвичайного перехожого та йти не обертаючись своєю дорогою. Що вона і спробувала зробити. Але дзуськи!

– Ге й, дівко, зупинися! – пролунало з-за спини.

Інша б нізащо не послухалася, особливо враховуючи настільки нечемне звертання. Інша, але не Олена, яка завжди приймала усі життєві труднощі та небезпеку, гордо повернувшись до них обличчям.

– Чого тобі, старий, – не відповідати ж ввічливо хаму. Інтелігентські ходи ніколи не призводять ні до чого хорошого.

– У тебе, дівко, либонь, молоко у бідоні, – впевнено сказав старий азіат. У голосі його не було ані тіні сумніву.

– Молоко, стало бути, – глузливо мовила дівчина.

Азіат стягнув з кози циліндр та, виставивши його на простягнутій руці перед собою, впав на одне коліно.

– Налий молочка, красуне!

– Бажаєш напитися з дороги, подорожанине?

– Знаєш, дівко, якщо змішати козяче молоко із коров’ячим, добавити трав та прокип’ятити, вийде дивовижний еліксир.

– Не думаю, – недовірливо пробурчала Олена, – не переконав, фантазія в тебе вбога. Але гаразд, молока наллю, не жаль.

Дівчина плеснула із бідона молока у циліндр, перебуваючи у абсолютній впевненості, що воно просочиться крізь днище та почне капати на асфальт. Але цього не сталося. Більш того, чоловік у халаті вдягнув циліндр собі на голову, при цьому ані краплі не проливши. Складалося враження, що молоко або затверділо, або взагалі зникло.

– Гарна у тебе, дівко, корова, – замріяно промовив туркмен.

– Не жаліюся.

– Чуєш, а продай-но мені свою Мурку.

– Звідки вам відоме її ім’я? – сторопіла Олена.

– А звідти, Оленко, що мультфільми дивився про кота Матроскіна.

Оленка була дещо шокована, але корову продавати відмовилась. І було б дивно, якщо б вона відповіла інакше.

– Ну, тоді давай мінятися, – наполягав азіат, – мені корову, тобі козу. І циліндр.

– Наша розмова є безперспективною, – холодно відповіла дівчина, – прощавайте. Із цими словами вона повернулася до старика з козою спиною та швидко покрокувала у бік ринку.

– Ех, – задумливо промовив старий туркмен, – дурна. Можеш йти, – це він вже сказав козі. Тварина кивнула головою та розтанула у повітрі.