Слава ЗСУ!

– Доброго дня, – вітаю я знайомого.

– Привіт, – відповідає азіат, – далеко просунувся у дослідженні світу?

– Далеко, – нахабно брешу я. – Як тобі моя арфа?

– Це вже не твоя арфа, – відповідає старий, і він правий.

– Не моя. Але хіба це важливо? Як тобі вона?

– Не важливо, – погоджується азіат, – і мені вона ніяк. Грати від народження ні на чому не вмів. Продаю ось. Хочеш назад купити? За ту ж ціну, я не меркантильний.

– Та ні, – кажу, – мені б молочка.

– Ну, тут я тобі навряд чи чимось допоможу.

– Тоді я пішов, – цікавість до східного шамана якось одразу зникає. Та й не шаман він, мабуть.

– Йди, – задоволено промовляє мій співрозмовник. Цікаво, чому він радіє, адже арфу я так і не купив.

***

Взагалі-то я прийшов на ринок, щоб просто купити пакет молока, найзвичайнісінького. Чому я не купив його у найближчій крамниці або кіоску? Чесно кажучи, не знаю, просто мені так захотілося.

Так ось, лавірую я поміж торговими рядами, придивляюся до товару. У кондитерському наметі продають мед із осами. Для гурманів. Оригінально, але мене цікавить молоко. Чи продають у цьому паршивому місті молоко у пакетах чи ні?

Гадаю, продають, але з’ясувати це я так і не встигаю. Не дійшовши до місць продажу фасованої рідини для заливання у чай, я пригальмовую. Ось за прилавком гарненька дівчина, вона зовсім не схожа на похмурих торговців, які щоденно приїжджають на ненависну службу на посаді реалізатора. Перед панянкою виставлено кілька слоїків різної ємності.

– Мадемуазель, ви склотарою торгуєте чи то навпаки приймаєте? – цікавлюсь я.

– А ось і не вгадав, – із надзвичайно радісною інтонацією у голосі відповідає дівчина, – я молоко продаю. Купи молока, це смачно.

– Свіже?

– Ще б пак.

– Сама доїла?

– Ще б пак, – не тішить різноманітністю відповідей співрозмовниця, – у мене корова у квартирі живе, – хвалькувато додає вона.

– Так це ж просто чудово! – вражено кажу я. – Мене, до речі, Поліграфом звуть.

– Оленка, – відрекомендовується дівчина, – як у старій казці.

– Любиш гурт «Король и Шут»? – дивуюся.

– Терпіти не можу.

– Аналогічно, – кажу я із полегшенням. Впевнений, що вона слухає «Queen». Навіть не питаю.

– Любиш молоко? – тим часом проявляє цікавість Олена.

– Взагалі-то не дуже, – зізнаюсь я, – просто хочеться чаю з молоком. Досліджую вплив англійського сніданку на свідомість.

– Файно! – із щирим захватом каже моя нова знайома. – Але зараз молоко тобі вже не допоможе. Запізно для сніданку. Приходь до мене завтра вранці, будемо дослідженнями займатися.

– Може я і заночую в тебе? – не можу не поставити такого питання.

– Е, ні, – заперечує Олена, – навряд чи мені тоді виспатися вдасться. А я мушу добре поспати, Мурка не любить сонних, хвицається.