Слава ЗСУ!

– Цікаво, – віддаю належне корові. Що ж, час йти по своїх справах.. Записую адресу дівчини, лишаю їй свою – щоб було чесно – прощаємося до завтрашнього ранку.

***

Сьогодні я прокидаюсь без будильника. Таке завжди трапляється, коли зранку намічається щось важливе, подорож, наприклад. Або як сьогодні. Дивовижна штука цей внутрішній будильник, гадки не маєш, коли заснув, натомість заздалегідь знаєш, коли прокинешся. Тут хіба ще смерть може стати на заваді, втім, заради такого діла вона й до ранку може почекати.

Приводжу себе до ладу, одягаюся, виходжу надвір. Лише на вулиці закурюю – сигарету, викурену вдома, можна при певному підході вважати сніданком. А снідаю я сьогодні у Олени. Вона, до речі живе неподалік, що тішить.

Діставшись щасно і без пригод до Оленчиної квартири, дзвоню у двері. Мені відчиняє заспана господиня житла – виявляється, я прибув зарано. Дівчина йде подивитися іще один-два короткометражних сну, я ж рушаю на кухню, щоб зварити вівсянку та підсмажити яєчню з беконом. Корова за весь час мого перебування у квартирі нічим не виявила своєї присутності На рідкість флегматична схоже тварюка. Зваривши кашу, йду будити Олену. Настав час скуштувати справжній сніданок пересічного англійця. Сільського англійця, міським молоко молочники розносять, корову доять перед сніданком хіба що сільські. Вертаюсь на кухню, поринаю у стан очікування, відчуваючи наперед смак успіху. Але… Що за грюкіт? Вриваюся у кімнату та бачу пройняту істерією хазяйку квартири та мертву корову. Здохла тварина нещодавно, але все одно виглядає малоприємно. Олена звинувачує у тому, що трапилось, мене та з криком виганяє геть. Очевидно не судилося скуштувати справжній англійській сніданок, але це й на краще. Їсти харчі простолюдинів не личить пропащому богові. Час вертатися до строго доброго чаю з рибою.

***

Начебто все не так вже й погано. Корову, звісно, жаль, але не те щоб дуже, я ж не індус все ж таки. Дівча також шкода, але, якщо подумати, це красиво тримати у квартирі корову, але, чорт забирай, безглуздо! Так чому ж на душі в мене так кепсько? «Чувак, не парся, – кажу я собі, – зараз ти прийдеш додому, вип’єш чаю з рибою, ввімкнеш комп та подивишся божественний пінкфлойдівський концерт на руїнах Помпеїв, розслабишся, подивишся із захватом на те непотребство, що робить із гітарою Гілмор. Вгамуйся, Поліграфушко. Згадай ту неземну композицію «Set The Controls For The Heart Of The Sun», яка тебе так уносить».

Але прийти у норму все ніяк не виходить. Щось не дає спокою. І раптом… Осяяння! Я усвідомлюю, що саме. Обертаюся на сто вісімдесят градусів та чимдуж поспішаю назад. Підбігаю до під’їзду Олени, кулею влітаю у квартиру та стрімголов мчуся на кухню. Там я беру великий та гострий ніж і рушаю до кімнати.

Картина все та ж. Оленка сидить на підлозі та труситься від лементу. Навіть не звертає на мене уваги. Підходжу до туши, розпорюю її, так і є.

– Гей, диви-но сюди, – гукаю. – це ж не справжня корова!

Олена зачудовано дивиться на тушу і раптом усвідомлює, що із прорізу, який я зробив, висипається тирса. Це опудало.

– Ти хоч розумієш, що це означає?! – продовжую кричати я. – Твоя корова жива! Її просто підмінили.

– Звідки ти знаєш, що вона жива? – питається моя співрозмовниця, дещо заспокоївшись.