Слава ЗСУ!

– Я це відчуваю. Це знак, тобі час обрати новий шлях, – відповідаю їй із впевненістю.

– Думаєш, це Бог зробив?

– Ні, не думаю. Але яка різниця, хто це зробив? Ти хоч розумієш, що трапилось? Радій, дурепо! Радій, хай тобі грець!

Вона радіє.

Глава 3

У одному заміському закладі у VIP-залі стилізованій під середньовічну таверну семеро чоловіків різного віку влаштувалися за столом. Вони пили ель, час від часу грюкаючи кухлями по дубовій поверхні стола, і періодично поглядали на годинники. За весь час спільного дозвілля жоден із них не проронив ані пари з вуст.

– Час настав! – гучно промовив нарешті огрядний чоловік, який сидів на чолі столу.

Втім, огрядний – слабко сказано, щоб передати враження щодо зовнішності чоловіка, точніше було б назвати його купою сала. Одягнений товстун був у сірий діловий костюм та білу сорочку, із кишені його стирчала краватка. Було очевидно, що ця людина звикла одягатися офіційно, але сьогоднішня зустріч такою не була.

– Тож, – продовжив товстий, – внутрішнє чуття мені підказує, що саме я як найтовстіший з вас і повинен відкрити наше зібрання та головувати на ньому. Ніяких утиснень присутніх у правах, звісно, не передбачається, просто так зручніше.

Слухачі дружньо зааплодували. Один із них, миршавий мужичок років сорока у замизканому одязі навіть підвівся та підбадьорливо крикнув:

– Дерзай, жиробасе!

– Дякую, панове, – анітрохи не образившись на здавалося б зневажливе слово промовив чоловік. – Отже, усі ми зібралися тут, прочитавши у газеті вельми оригінальну об’яву, підписану «Джим Слейд». Якщо все це не жарт, і людина, яка так себе називає, присутня серед нас, надаю їй слово.

Довго чекати не довелося. Хлопець, одягнений доволі незвично – сині джинси, малиновий піджак, бандана із Веселим Роджером та величезний золотий ланцюг на шиї – підвівся зі свого місця й мовив:

– Я – Джим Слейд. Можете звати мене просто Джим. І зараз ми усі виконаємо те, навіщо ми тут. Але для початку – хоббіте, ще елю!

На заклик зараз же з’явився маленький чоловічок, дійсно дуже схожий на хоббіта. Вірогідно, представник місцевого обслуговуючого персоналу.

– Для всіх, мілорде?

– Звісно для всіх.

Не минуло й двох хвилин, як кухлі були розставлені по місцям.

– Щось ще? – послужливо поцікавився «хоббіт».

– Так. Запаліть, будь ласка, комин. Потім можете йти.

Невдовзі вогонь запалав у комині, усі шестеро присутніх уважно дивилися на Слейда, чекаючи на розвиток подій. Джим не примусив себе довго чекати.

– Тож, джентльмени, я – безсмертний бог, – гордовито промовив Джим. Слухачі навряд чи йому повірили, але змовчали. Слейд же продовжував. – Час не владне наді мною, але спостерігання його пливу доставляє чимале задоволення А тому я знімаю з руки свій «Ролекс» та приношу його в жертву. – Слова Джима з ділом не розійшлися, він зняв годинника, підійшов до комина та кинув його у вогонь. Здійснивши цей ритуал, Джим повернувся на своє місце, присів та почав повільно посьорбувати із кухля ель.