Слава ЗСУ!

– Що ж, Джим Слейд на ділі довів серйозність своїх намірів. Тож давайте наслідувати його приклад, – знову взяв слово товстун. – Я дуже люблю поїсти. Звісно, весь час я їсти не можу, але все ж завжди ношу з собою смачну булочку, спечену власноруч моєю коханою дружиною. Це на випадок, якщо зовсім вже несила стане. Саме ця булочка й буде моєю жертвою.

Коли булочка відправилась навздогін за годинником, і огрядний чоловік зайняв своє місце, з-за столу підвівся хлопець років двадцяти.

– Мене звати Інокентій, я студент четвертого курсу. Вчуся протягом усього життя на «відмінно». Так ось, моєю офірою буде заліковка, гадаю так.

Ось вже й заліковка зникла у вогні слідом за першими двома жертвами. Інокентій сів на своє місце та трошки ковтнув еля. Наступним у черзі був літній чоловік інтелігентної зовнішності, з вусами і в окулярах.

– Любі друзі, – сказав він, – у цьому світі лишилася лише одна людина, яку я по-справжньому кохаю. Це моя жінка. Вона дуже любить квіти, і я як раз сьогодні купив ось цей букет, – він взяв у руки квіти, які до цього лежали на столі, – хотів її потішити. Це буде достойна жертва.

Після завершення ритуалу з місця підскочив той самий миршавий мужичок, що обізвав головуючого на зібранні жиртрестом. І казав він так:

– Я, слюсар Василь, живу на білому світі вже сорок п’ять років. І тридцять п’ять із них п’ю, двадцять п’ять п’ю багато. Ідейний алкоголік, так би мовити. І зараз я виллю у комин пляшку горілки, краще жертви й не вигадати.

– Вибачте, я не готовий, – сказав раптом блідий хлопець, – краще піду.

– Та ніхто тебе власне й не тримає, – посміхнувся Слейд, – але знай, ти ніколи не будеш готовий. Йди. Тільки за ель заплати, і не забудь чайові.

Усі супроводили відступника поглядом, після чого слово взяв останній із них, чоловік непримітної зовнішності.

– Більше за все у світі я люблю гроші, – повідомив він, – і кращої жертви, аніж мій гаманець, мені за все життя не придумати.

Коли остання жертва була принесена, Джим Слейд допив ель, здійнявся і заговорив:

– Панове, вітаю вас. Ми сьогодні здійснили гідний вчинок, зробили великий крок на шляху до особистої духовної свободи. Звісно, потреба у жертвоприношенні закладена в нас від народження, і позбавитися її неможливо, та й не треба. Але сьогодні ніхто з нас не знав, кому адресовані наші жертви. Лише роблячи жертвоприношення невідомо кому, ми можемо подавити у собі ідолопоклонство.

***

Слейд крокував містом, насолоджуючись чудовою погодою – було прохолодно, сухо та хмарно, подібна погода стояла вже місяць, зводячи мирських людей з глузду та сприятливо впливаючи на нашого героя. Раптом Джим уповільнив крок та міцно потиснув руку стрічному. Це був Люцій, людина із дивним поглядом та голосом у довгому чорному плащі. Люцій любив музику гурту «Shocking Blue» та не любив людей. Концерти свого улюбленого гурту він іноді відвідував уві сні, людей же називав «нікчемними смертними». І була у ньому ще одна примітна риса. У юному віці, коли Люцій вперше в житті голився, він порізав обличчя. Це настільки стало підлітку не до душі, що він з почутті естетизму дістав із туалетної шафки древнє лезо та порізав собі обличчя вздовж та поперек, шрами збереглися й донині.