Слава ЗСУ!

Люцій та Джим пережили разом чимало захоплюючих пригод. Візьмемо для прикладу їхню останню подорож до Маріуполя, цього міста-спадкоємця Сан-Франциско шістдесятих, розмальованого у кислотні кольори божевільним художником на прізвисько Різограф. Точніше спробу подорожі.

Напередодні відбуття Слейд та його товариш легковажно, нічого не підозрюючи, пили пиво у привокзальному шинку. Джим розповідав почуту ним нещодавно історію про боротьбу із браконьєрством на Новий рік. Винахідливі міліціонери придумали такий метод – вони вимазали стовбури ялинок та сосен міста фекаліями та сховалися в кущах у очікуванні потіхи. Дуже вже їм хотілося подивитися на реакцію недолугих порушників закону. Хлопчики у голубій формі, вони ж мов діти малі, катаються утрьох на якійсь подобі тарзанки, яка нагадує гротескну тру-готичну петлю для велетня, грають у зірок КВК Жанну та Свєту, загалом, люблять повеселитися досхочу. Але от халепа – ніхто так і не підійшов. Але міліціонери не впадали у відчай. Вони протягом усього вечора грали у карти, а ті, хто програвав, під радісний регіт колег облизували стовбур.

Потім, вже у потязі, настала черга Люція розповідати. Він повідав трагічну історію провідниці вагону, у якому вони їхали. Вона була найгіршою провідницею за усі часи. Мало того, що своїм характером вона збуджувала ненависть пасажирів, вона то того ж ще й не вміла заварювати чай. Власна бездарність вкидала провідницю у нескінчені депресії. Ночами вона дуже довго плакала у подушку, настільки довго, що однієї подушки їй на ніч не вистачало, вона потребувала мінімум чотири. У перервах між риданнями, змінивши подушку, провідниця відчиняла вікно вагону та гучно кричала у ніч: «Єбать!». Єдиною радістю у її житті був уявний демонічний коханець. Втім, не зовсім уявний, цей чоловік існував й насправді. Але провідницю він відвідав лише одного разу: підійшов до вікна, і їхні голоси у вигуку «єбать!» злилися воєдино.

Відчутті того, що у цьому потязі щось негаразд, з’явилося у друзів ще при посадці. Не дарма жінка, яка перевіряла квитки при вході у вагон, була без форми та виглядала підозріло. Чуття не підвело. Тієї ночі їх відключили снодійним газом, дуже сильнодіючим, який занурює жертв у сон на декілька діб. Потім Джима та Люція, використовуючи таємні мости й тунелі та невідомі залізні дороги, відвезли на острів Мадагаскар. Вибратися з цього дивного клаптика суходолу із незвичною флорою та фауною було непросто…

Слейд нарешті відірвався від спогадів та повідомив Люцієві:

– Є серйозна справа.

***

На цвинтарі відбувалося дияволослужіння. Прихильники Князя Темряви успішно пробралися на місце захоронення, успішно убезпечивши себе шляхом усипляння вартівника. З собою у них був вільний від будь-яких підозр бродячий собака, якого власноруч пригодував сатаністи Єгор, зв’язана та до смерті перелякана шльондри Рита з окружної та чимало горілки.

Лідер сатанистов накреслив перегорнуту пентаграму та здійснив усі приготування до ритуалів. Треба сказати, він був не дуже освіченою людиною і технологію проведення служби знав погано. Але він вмів впливати на людей, варто відзначити, ще менш освічених, примушувати їх вірити у власну силу, а це було найголовніше.

– Володарю Сатана, прими у жертву життя цієї ні про що не підозрюючої невинної істоти, – із цими словами лідер достав величезний ніж та позбавив нещасного бродячого пса життя.