Слава ЗСУ!

– Аве Сатанас! – разом прокричали усі присутні.

«Скоріш би усе це скінчилося, – подумав Єгор, – скоріш би оргія».

– А тепер, наш Темний Володарю, прими у жертву біль та страх людського створіння та віддай належне рабам твоїм.

Сатаністи поклали на пентаграму оголену проститутку, і їхній лідер почав водити по його тілу ножем, періодично залишаючи неглибокі, але болючі надрізи. Рита дивилася на нього очима, сповненими жаху. На своєму довгому розпусному шляху їй довелося побачити багацько, але подібного ще не траплялося.

За деякий час ритуал було об’явлено завершеним, дияволопоклонники випили горілки та почали по черзі ґвалтувати повію. Покінчивши із цією брудною справою та заливши очі, вони влаштували справжню оргію у найкращих традиціях лібертинажу, злягаючись із ким прийдеться не розрізняючи статі.

Коли усі стомилися, та запаси алкоголю вичерпалися, лідер сказав:

– Ми сьогодні славно послужили Хазяїну нашому. Слава Сатані! А ти, суко, - додав він, звертаючись до Рити, – якщо кому-небудь проговоришся, приєднаєшся до пса.

Віддавши шану Сатані ще раз, усі розійшлися. Але дістатися додому вдалося аж ніяк не усім. Вже на підході до рідного під’їзду у скроню Єгора вперлася цівка револьвера.

– Підеш з нами! – сказав владний голос.

***

На одній заміській галявині відбувалося язичеське свято. Веселі люди, переважно юні, танцювали ритуальні танці, стрибали через вогнище. Більшість з них були оголеними, на головах багатьох були вінки з польових квітів. Кілька учасників сиділи неподалік від багаття, вони віддавали перевагу більш спокійному відпочинку. Компанія пила вино, час від часу розповідались різноманітні історії, засновані на древньослов’янських легендах. Кілька парочок, нікого не соромлячись, кохалися. Адже природне не може бути потворним. Любов править світом, на все то є воля богів та духів, ось воно, справдешнє єднання з природою.

Іван веселився не менше за своїх товаришів, він обожнював такі свята, які дозволяли йому вирватися з сірих міських буднів та повеселитися досхочу. Вино, гарні дівчата, невимушена атмосфера… Він не вірив ні в яких богів, йому просто подобалася тусовка, подобалося подібне дозвілля.

– Славімо великого бога Перуна, рівно як і інших слов’янських богів! – кричав він.

Іван ще не знав, що це останнє таке свято в його житті. Він не міг передбачити, і це й не дивно, що коли він повернеться до дому, йму приставлять у темному провулку ніж до горла та кудись повезуть.

***

Місцем дії служила вже інша галявина за межами міста. Виднілися сліди пікніків, що проводились тут до цього: порожні пляшки, обгортки з-під нехитрої закуски, попіл від багаття. Але, тим не менш, наші герої були цілком впевнені, що їх сьогодні ніхто не потурбує.

Вони дісталися до місця на автомобілі Люція – древньому «Форді», можливо, нині єдиному подібному представникові автораси у місті. Звісно, будь-кому іншому було б стрьомно їхати, минаючи міліцейські кордони, із двома зв’язаними людьми у багажнику та ще одним на задньому сидінні. Але Джим Слейд завжди знав, що робить, і боятися було нічого.

Прибувши на місце, Джим та Люцій поклали полонених на землю та почали підготовку до заходу. Люцій рушив за дровами, Джим накреслив на землі перевернуту пентаграму та якісь незрозумілі простому смертному знаки.