Слава ЗСУ!

– Що ж, почнемо, – сказав нарешті Слейд, коли все було готово. – Я відвідав багато куточків земної кулі. Під час моїх гастролей у Ізраїлі я бачив багато голих жінок із нереалістично великими грудьми. Вони ходили по магазинам та купували продукти. Однією рукою жінки штовхали перед собою візки, на яких спочивали груди надзвичайних розмірів, другою тримали торби для покупок. Під час мого шоу фанатки спліталися своїми величезними цицьками, це було феєричне видовище. Коли я був у Диснейленді, я бачив там таку кількість негрів, що важко собі уявити. У Африці усі поголовно займалися сексом. У Китаї сексом не займалися, бо ніхто не вмів, вони просто плодилися, виконуючи свою велику місію. Втім, ми зібралися тут не для того, щоб я розповідав про свої подорожі. Скажу лише, що, об’їздивши практично увесь відомий землянам світ та частину невідомого, я в житті не бачив моральних виродків подібних до цих, – Джим зневажливо вказав безіменним пальцем на полонених. Невідомий величезний камінь на персні, вдягненому на пальці Слейда, засвітився багряним полум’ям.

– Так Особисто я б їх четвертував або посадив на кіл. Але згоден – твій план кращий, – погодився Люцій.

– Отже, – сказав Слейд, – почнемо з Єгорки, мабуть. Із усіх божеств від скіфського бога війни Вайу до покровителя любителів пива Пиздеця Іванича… Не буду казати про більш древніх богів, деякі із них просто мерзенні… Так ось, найменш симпатичним є для мене занепалий Сатана, який складає достойну конкуренцію Володарю Темних Сил Іполиту. До сьогоднішнього дня не думав я, що скажу про цю особистість хоча б одне добре слово і вже тим більше принесу їй жертву. Але яким би Сатана не був, у нього багато прихильників, і він заслуговує хоча б на елементарну повагу. Тож сьогодні ми приносимо йому достойну офіру, а саме чоловіка, який до цього паплюжив ім’я його. Дій, Люціє!

Люцій не змусив себе довго чекати. Він дістав величезний ніж та перерізав мотузки, якими був зв’язаній Єгор. Серед білого дня згустився морок, навкруги заворушилися моторошні тіні. Єгор майже не міг поворушитися, із очей його текли сльози.

– Здохни, собако! – із огидою вигукнув Люцій та штовхнув полоненого на пентаграму. Потім, попередньо стусонувши Єгора під дишло, Люцій приставив йому ніж до горла та одним легким рухом позбавив горе-сатаніста життя. Морок одразу ж розсіявся.

– Тепер ти, Івасику, – продовжив наче й не було нічого Слейд. – Ти не просто зрадник. Ти багаторазовий зрадник. Ти вдавав з себе язичника та повинен був вірити у багатьох богів. Тож ти зрадив їх усіх. У нас нема часу покарати тебе із усією суворістю, що ж, принаймні, душу твою вже не врятувати, а це найстрашніше. Тепер же єдине, що мені лишається сказати, прими цю жертву, громовержцю Перуне, та не гнівися на непутящий народ слов’янський.

Раптом серед ясного сонячного блимнула блискавка. Від Івана залишилося лише вуглик, який віддалено нагадував людські останки. Перун прийняв жертву.

– А тепер перейдемо до останньої людини… Як у мене тільки язик повернувся назвати його людиною? Людина, звісно, не найвища істота, але все ж людям є чим пишатися. – Слейд із відразою плюнув у траву та закурив. – Ти, Міша, і такі як ти – ганьба роду людського. – Останній залишений у живих полонений при цих словах затремтів усім тілом. – Ти почвара, лайно, не знаю навіть, як тебе правильно назвати, ти єретик з єретиків. Ти не віриш ні у що. Хаос породив тисячі богів, чому б тобі було не звернутися хоча б до одного з них? У середньовіччі існувала така кумедна річ як інквізиція. Насправді вона була потворною. Спалювали віровідступників, що зберегли, на відміну від тебе, хоч якусь подобу честі та гідності. Вони були, принаймні, бунтівниками, хоча й людьми обмеженими. Спалювали також нещасних вчених та магів, і, будемо відверті,спалювали періодично і будь-кого. Із деяким соромом змушений зізнатися, що ми також захопились інквізицією. Це було модно, ми тоді були навіть молодші душею, аніж нині, а молодь тягнеться за модою. Люцій був першокласним катом, жорстоким, невблаганним та апатичним. Я ж, відпрацювавши навички відроджуватись з попелу, експериментував із новими образами, знущався з інквізиторів, вдаючи з себе то мага, то вченого, то вульгарного віровідступника, усі мої персонажі були до неможливого комічними. Мене спалювали на вогнищі разів п’ятнадцять, і усі ці рази я реготав на весь голос. Втім, відкинемо лірику. Що ти можеш сказати у своє виправдання, нікчемо?