Слава ЗСУ!

Моя подорож почалася з того, що я побачив, як вчать життю. Молодий чоловік йшов під ручку із імпозантною пані похилого віку. Чи то мати та син, чи то подружжя збоченців, щоправда, на повноцінного збоченця у подібній ситуації тягне тільки парубок, чи чорт зна хто ще. Може навіть американські чи кацапські шпигуни, це несуттєво. До мене долетів уривок розмови:

– Якщо у людини в сорок з копійками років нема дітей, – віщала пані, – це пиздець. – Ось що таке справдешня школа життя.

Потім одна чудова пані прийняла мене за маніяка та відмовилась йти попереду мене. Я приклав максимум зусиль щоб переконати її у зворотному. В інший час я б, можливо, спробував вижати з цієї ситуації щось більш цікаве, але це було недоречно. В мене інші плани. В решті решт таки вдалося їй переконати, хоча я даром переконання не володію. Ось один мій знайомий може сказати мені, наприклад, що я негритянка, і я не одразу зрозумію, що це не так. Причому, нічого зайвого, він просто каже, і йому віриш. Я так не вмію.

Звичайно, не могло не радувати, що навіть шлях до метро був багатим на пригоди, що ж чекає мене попереду? Я входжу до підземки, купую жетона та спускаюся на ескалаторі…

***

У підземці я зустрів Святу Жінку. Вона булла немолода та миршава, одягнена у пальто, берет та, мабуть, у щось ще. Але її посмішка була посмішкою укуреного Всевишнього. І читала вона проповідь пасажирам, створінням нерозумним, слів її не сприймаючим адекватно.

– У вас лайно засохло на сраках, – проповідувала вона, – усе б нічого, коли б не лайно, що засохло у вас на сраках.

Загально відомо, що людство ділиться на Дітей Божих та Срань Господню. І для тих, і для інших віщала Свята Жінка.

– Усе б нічого, – казала пані, – якщо б не лайно у вас на голові і лайно, що стікає з ваших вух. Усе б нічого, коли б не лайно, що засохло на ваших сраках.

Люди стояли обабіч і без розуміння дивилися на неї, три дівчини тупо хихотіли. Я стояв неподалік та насолоджувався словами від Бога.

– Усе б нічого, та шуба твоя гірша за лайно. Краще б шматок лайна, аніж ця шуба, – сміялася вона у обличчя одній із пасажирок нерозумних, – чесне слово, краще б лайно було, аніж ця шуба.

– Пальто твоє гірше за лайно, краще б лайна шмат, аніж це пальто. Шапка твоя… Краще б лайно було, аніж ця шапка…

Вона примовкла на деякий час і ходила уздовж станції. Регочучи. Дивлячись на створінь нерозумних очима святими.

– Поїзд зара приїде, – промовила Свята Жінка, – обсереться, висреться та приїде, так би мовити. Висреться та приїде.

Електричка прибула, і ми зайшли до вагону. Я стояв і записував вислові святої, намагаючись нічого не проґавити. Вона ж сиділа і, посміюючись, дивилася чистим поглядом на Дітей Божих та Срань Господню.

Що може бути краще за зустріч із святою людиною у підземці цього грішного міста, у якому мені судилося животіти?

Приємно, що у цьому наскрізь прогнилому світі є ще люди, що говорять вустами Бога. Спершу я хотів написати, що це Бог говорить їхніми вустами, але так, певно, буде навіть вірніше.

***

Ось така передісторія. День почався не найгіршим чином, і тепер я намотую кола неподалік від пам’ятника Леніну, безперервно палю та думаю, який шлях веде до нових пригод. У мене починають боліти мізки. Це й вирішує проблему.