Слава ЗСУ!

– Леді та джентльмени, – починає говорити Джим, коли офіціантка йде, – я мушу зізнатися, що зібрав вас у справді жахливому закладі. Навіть не думайте лишати тут чайові, як би добре вас не обслужили – усі вони підуть до кишені господаря пивниці. Справа в тому, що увесь персонал тут знаходиться у рабстві у цього самого власника, вкрай огидного старигана, у якого завжди шматки несвіжої каші у бороді, неохайна зачіска та брудна хустка, якою час від часу він протирає лице. Він тримає рабів навіть не у бараках, а у картонних ящиках з-під побутових приладів, відпускаючи цих нещасних людей у зовнішній світ лише на час роботи. Та й який це взагалі зовнішній світ? Він обмежений цією вбогою кнайпою. І втекти, помітьте, нема жодної можливості. Годує він їх, кидаючи у ящики на голови кашу та примушуючи цих нещасних зішкрібати цю скудну страву руками зі свого тіла та облизувати руки. Рабів навіть у туалет не пускають, їм доводиться ходити під себе – стариган-хазяїн обожнює запах нечистот. І не тільки запах. Гаразд, не буду у присутності дами вдаватися у подробиці. Зранку він ставить ящики на конвеєр, власноруч миє своїх підопічних та причісує їх, це нагадує сюрреалістичну підготовку бійців з якого-небудь фантастичного фільму. І щоб посилити свою владу, якось він створив цього монстра, свого улюбленця викидайла. Не хвилюйтеся, доки поїдають його мізки, він нас не чує. Голова його постійно заповнюється новими мозками, створюваними господарем. Останній при усій своїй мерзенності – видатний вчений.

– Це жахливо, – скрізь сльози каже панянка.

– Вони просто усі віслюки, – коментує чоловік з віслюком, облизуючи золоту ложечку.

– Ви обидва по-своєму праві, – примирливо говорить Слейд. – Але я вас усіх зібрав не тільки щоб усе це розповісти. Є більш серйозна мета. Наше суспільство морально розкладається. Але розкладання це повільне, гниле, негарне. Суспільство може гнити подібним чином іще сотні років, це нас не влаштовує, ми не хочемо стільки чекати. А деякі з нас, смертні, й не можуть. У мене є план, як зробити цей процес більш швидким та красивим. Ми захопимо усі радіостанції, будемо цілодобово крутити музику стилю грайндкор. Разом із тим захопимо усі телеканали та будемо безперервно транслювати населенню брудне порно.

– Як на мене, порно і так усі дивляться, – перебиває Джима панянка.

– Так, мила моя, але не по державному ж телебаченню. Плюс ми захопимо редакції газет, заповнимо пресу фото статевих органів та матючнею. Перші кроки вже зроблені, але для глобального успіху поки що в нас замало людей. В тебе є достойні люди на прикметі, Поліграфе?

– Більшість вже мертві, – зізнаюся я. – Але дехто ще залишився. Будемо шукати.

Подальшу нашу бесіду приводити не буду. Це звичайнісіньке базікання за кухликом пива, цікаве лише для учасників. Чоловік з віслюком, доївши другу порцію мозків, теж взяв пива. Він виявився непоганим хлопцем, цікавим співрозмовником, хіба що дещо дивакуватим.

Розплатившись та вийшовши за двері, джентльмен із твариною та дама висловили свою думку про пивницю.

– Як мені жаль цих людей! Невже не можна для них нічого зробити?! – вигукнула леді.

– Для всього свій час, – спокійно відповів Джим.

– Вони усі віслюки, – сказав чоловік із віслюком. – І ходять сюди переважно тільки віслюки, – додав він.