Слава ЗСУ!

***

М’ясник Василь йшов по ринку, лякаючи слабкодухих покупців. Він був у білому заляпаному кров’ю фартуху, та й руки його були у крові. Василь дуже пишався своєю професією, окрім того, любив театральні ефекти. Василь думав про Бога. «Цей дивний стенд неподалік від станції метро «Архітектора Бекетова», – думав він, ­­– «У твоего города есть будущее». Чому я завжди читаю «У твоего Господа есть будущее»? Це, очевидно, не випадковість». І не тільки про Бога. Іще він думав: «Коли прийде моя черга, головне – не померти уві сні. Треба спочатку прокинутися. Смерть уві сні – справа неприємна та недостойна». Окрім того: «Вчора я почав дивитись «Апокаліпсис сьогодні» . Схоже, цікава стрічка. Я так мало знав про гурт «The Doors». Виявляється, у них був ще й перекладач. Він синхронно із співом Моррісона промовляв текст російською. Це придавало групі надшаманське звучання, особливо для англомовної публіки». Як бачите, м’ясник Василь був дуже різноплановою людиною.

Придбавши у кіоску сигарети, він рушив до основної своєї цілі – лотків із картоплею.

– Доброго дня, – привітався він із торговцем.

– Вітаю, зі святом, – відповів той.

– І вас також, – привітав лоточника Василь, силкуючись пригадати, яке ж сьогодні свято.

– Як зазвичай? – спитав торговець?

– Ага.

Розплатившись та взявши на плечі два мішки із картоплею, Василь покинув ринок у чудовому гуморі.

***

На шляху додому я помічаю, що на місці покинутої крамниці, що не функціонувала вже кілька років та служила притулком для безхатьків, знаходиться м’ясна лавка. Я не дуже уважний, мабуть, прогледів, коли ж встигли усе відремонтувати. Що ж, це цікаво. Варто зазирнути, у наш час глобалізації вже практично перевелися усі ці старі добрі м’ясні лавки, булочні, крамниці «Овочі Фрукти» і тому подібні милі моєму старомодному серцю торгові точки.

Заходжу, бачу величезний охайний прилавок, на прилавку розкладено м’ясо, також м’ясо підвішене до стелі. За прилавком – усміхнений червонопикий м’ясник. У кутку стоїть старенький магнітофон, звучить музика гурту «Агата Кристи». Приємний заклад, треба обов’язково щось придбати.

Поки я розглядаю асортимент, заходить ще один відвідувач. У нього готична зовнішність та шалені очі. Відвідувач дістає із старенької сумки поліетиленовий пакет, у пакеті лежать людські руки. Він мовчки простягає пакунок із кінцівками м’яснику. М’ясник деякий час розглядає отримане, потім здивовано питає:

– Невже на мужиків перейшли? Руки чоловічі.

– Розумієте, – по-клоунськи кривляючись відповідає відвідувач, – був невдалий вечір. Жодної годящої дами, може, варто було зачекати, але не вистачає мені терпеливості, з дитинства страждаю.

– Що ж, як би то не було, для мене це не має значення, – суворо відповідає м’ясник. – Тримайте, – м’ясник витягає з-під прилавка мішечок із чимось важким усередині та простягає його чоловіку готичної зовнішності. – І ще, дозвольте спитати. Ви до церкви ходите?

– Заглядаю іноді, – кривляючись, наче від зубного болю, відповідає відвідувач та приймає мішок. Потім, насилу поклавши ношу на плечі, йде.