Слава ЗСУ!

– Людським м’ясом приторговуєте? – єхидно питаю я Василя (а це саме він).

– Борони Боже, – хреститься м’ясник, – за кого ви мене тримаєте? Та як тільки язик у вас повернувся?

– А що, дозвольте поцікавитись, усе це значить?

– Історія така. Розумієте, нині у маніяків з’явилося нове віяння – розчленовувати трупи. Розумієте, примхи моди, різні культивовані у їхньому середовища богомерзькі вчення. І вони, собаки, замість того, щоб хоча б віддати тіло землі, кидали його на місці злочину. Не по-християнськи це, небіжчиків треба хоронити. Тіла нещасних жертв опоганювалися дотиками брудних міліцейських лап, різними там експертизами. Але я знайшов вихід. Маніяки, вони народ вбогий, до мирського життя геть не пристосований. У більшості нема нормальної роботи, а у декого роботи і взагалі нема, живуть у страшних злиднях. І діватися їм нікуди – забирають останки з собою, приходять до мене. Я ж міняю частини тіл їхніх жертв на картоплю. Півмішка за голову чи кінцівку, мішок за тулуб. Отримавши тіла, ховаю їх згідно православних звичаїв.

– Кажете, не по-християнськи? А вбивати та розчленовувати ні у чому не повинних людей – це по-божеськи?

– А що я можу вдіяти? – спокійно відповідає м’ясник. – Ці люди народилися такими, їх не переробити. На усе воля Господа нашого, не мені їх судити. Я не можу врятувати нещасних людей, так нехай їм буде надана допомога принаймні в упокоєнні. Роблю все, що у моїх силах.

– Ви ж могли б знищити маніяків, вони ж приходять до вас без жодних побоювань, як до себе додому. І таким чином запобігти їхнім злочинам.

– Ні, – сумно відповідає м’ясник, – не можу я вбити людину. Совість не дозволяє.

– У чомусь ти правий, м’ясник. Хороший ти мужик. – Кажу я. – В мене для тебе є одна пропозиція. Не знаю, чи ти погодишся, вона може здатися аморальною, але насправді усе зовсім навпаки. – Гадаю, цей чоловік зможе допомогти справі Слейда, він багато чого розуміє.

Глава 7

Кирило Антонович працював директором миловарного заводу. Він вважав свою професію, здавалося б, доволі нудну, сповнену буденних турбот, позбавлену у загальному випадку творчих рис, дуже захоплюючою та важливою. Це було майже здійснення мрії його дитинства. Звісно, мрія була більш глобальною, хотілося зробити усіх людей чистими. Чистота тілесна згідно твердому переконанню нашого героя несла своєму володарю чистоту душі, якщо б можна було примусити усе населення планети одночасно зробити обмивання, суспільство стало б ідеальним, людство б повернуло собі рай. Ось про що мріяв Кирило у дитячі роки, медитуючи під струменями гарячого душу, втікаючи з занять на річку, плескаючись у водах Чорного моря під час літніх канікул. Він, достатньо спокійний та чемний хлопчик, який майже ніколи не бився, не знущався з більш слабких однолітків, не торкався алкоголю та сигарет до повноліття, на цьому ґрунті вчинив єдиний за шкільні роки хуліганський вчинок. Під час одного з уроків хлопчик прокрався до розташованого на третьому поверсі школи туалету, заткнув раковини та відкрив крани. Він хотів добитися цим покращення духовного стану вчителів та учнів. Але не добився нічого. Вічно п’яний вчитель фізкультури Павло Ілліч, який невдовзі зайшов до вбиральні проблюватися, зробивши свою справу, дещо протверезів, розібрався у тому, що коїться, та повернув вмивальники у вихідний стан.