Слава ЗСУ!

Подорослішавши, Кирило змінив свої погляди на більш приземлені, він рано одружився, незабаром став батьком. Необхідність годувати родину примусила його змінити пріоритети. І, не зважаючи ні на що, щось лишилося у цій людині від того юного мрійника. Праця директором заводу з виробництва мила, що служило людям засобом очищення, давала підґрунтя для впевненості, що життя прожите не дарма, але це, звісно, не було межею мрій. Періодично Кирила Антоновича проривало, і він хотів здійснити щось більше. У одну із таких миттєвостей він винайшов свій пристрій для безперервної подачі туалетного паперу. І це зіграло у майбутньому із ним злий жарт за обставин вельми незвичайних. Але про все по порядку.

У апартаментах Кирила Антоновича була обладнана спеціальна система. Папір у його вбиральні ніколи не скінчувався, спеціально найняті робітники слідкували за поповненням його запасів, і відвідувач туалету міг без перешкод використати стільки паперу, скільки йому необхідно. І ось вранці одного прекрасного дня Кирило Антонович, насвистуючи та думаючи про жінку та дітей, які поїхали на кілька днів у гості до його тещі, пішов справляти нужду. Випорожнивши кишечник, він відірвав шматок паперу та витер дупу. Потім ще шматок, ще… За хвилин п’ять він відчув, що щось негаразд. Паперу вже було використано багато, довелося двічі користуватися змивом, але простір між сідницями все ще лишався вимазаним фекаліями. Ще за п’ять хвилин марних спроб хазяїна квартири пройняв жах. Але вийти з вбиральні із брудним задом наш герой не міг, він був вкрай охайним. Окрім того, туалетного паперу було досхочу, рано чи пізно мало ж все вийти як слід. Він знову і знову із несамовитістю підтирав сраку, розтер її у кров, але усе марно. В решті решт свідомість покинула страждальця. Так нічого й не добившись, за три дні нещасний Кирило Антонович помер від голоду, спраги та виснаження дурною смертю на власному унітазі.

***

Опритомнівши, Кирило Антонович знайшов себе у величезному підвальному приміщенні. «Певно, якась добра людина допомогла мені, подумав він, із жахом згадуючи свої муки на унітазі, – цікаво, дупа чиста?» Подумавши про це, Кирило згадав із посмішкою той подив, який викликало у нього питання деяких знайомих протилежної статі про чистоту їхньої філейної частини. За його глибоким переконанням щоб упевнитися у чомусь подібному треба було негайно зняти як мінімум брюки або спідницю, а потім, певно, і білизну стягнути.

Невдовзі думки нашого героя переключились зовсім на інше. Він себе дуже дивно почував, складалося враження, що шкіра одерев’яніла. За кілька миттєвостей, під час яких він продовжував самодіагностику, Кирило Антонович закричав від жаху. Він не дихав.

– Я мертвий, Господи, я мертвий! – зарепетував нещасний. – Тепер я певно став вампіром та буде тинятися посеред ночі та пити кров! Але що це за дивний склеп?

– Це не склеп, заспокойтесь, – сказав звідкілясь ззаду холодний глузливий голос.

Схопившись на ноги, Кирило Антонович побачив блідого хлопця із поцяткованим шрамами обличчям. За його спиною стояли ще люди, втім, якщо придивитися, можна було впевнитись, що вони лише колись були людьми, до моменту власної смерті.

– Не хвилюйтесь, Кирило Антоновичу, ваша душа упокоїться, але дещо пізніше. Моє ім’я Люцій, до речі, – продовжував єдиний із присутніх, що виглядав живим, – щоб уникнути дурних витівок попереджаю, що супротив буде марним, усі ви на даний момент знаходитесь повністю під моїм контролем. Але прирікати когось на вічне рабство я не збираюся, доведеться лише зробити мені невеличку послугу, і усі будуть вільні.