Слава ЗСУ!

Мої думки опиняються все далі від цього місця. Я розмірковую про те, що у дитинстві, коли я ще думав, що аніж давати обслузі на чай, краще просто дати їй пакетик чаю, я мріяв скласти такий вірш, у якому рядки римувалися б при перекладі на будь-яку мову. Це був би досконалий витвір мистецтва. Тепер я виріс, і хоча, щиро сподіваюся, так і не подорослішав, усвідомив, що ніц не вийде. Взагалі-то найбільш досконалий із створених людством твір – «Шоу Бенні Гілла». Звісно, у цій програмі заздалегідь зрозуміло що ось, наприклад, дівчині задеруть спідницю, а коли герой зніме ремінь, в нього впадуть штани, але у світі поки що не створено нічого смішнішого. А поплескування старичка по лисині – це взагалі жарт сторіччя. І не важливо, що жарти повторюються, це аніскілечки не послаблює ефект. Як би то не було, головне – не дорослішати, адже дорослі люди не здатні на творчість. Краще вже розвивати у собі дитинство.

Я відриваюся від роздумів та виявляю, що за столом більше нікого нема, окрім мене. Мабуть, вони пішли палити до коридору. Це, втім, зовсім не важливо, оскільки мені час йти. Джим Слейд сьогодні щось влаштовує на майдані, якусь виставу, треба подивитися.

***

Майдан заповнений людьми. Не впевнений, що такий натовп спостерігався навіть на день міста або у перший день Помаранчевої революції. За три дні до події плакати, виготовлені Джимом, були розклеєні по всьому місту. Напис був зроблений золотим по червоному, у темряві літери світилися. Він казав: «До уваги усіх громадян та підданих. На майдані Свободи незабутнє шоу Джима та Люція. Передбачення майбутнього, армія мерців, вінець свята – показова страта через четвертування. Приходьте, не пожалкуєте. Такого ви іще не бачили». Ви можете подумати, що небагато хто з людей сповна розуму повірять у це. Але був якийсь невимовний магнетизм у цих словах, у цих плакатах. Ажіотаж піднявся. Невідома сила підняла натовп насмішників та привела на майдан.

Я помічаю відсутність міліцейських кордонів, це дивує чомусь навіть більше за інші незвичні обставини. Сцена – добротна дерев’яна споруда, просто й зі смаком. На передньому плані Джим та Люцій, вони із величним видом стоять з лівого та правого боку від єдиного мікрофону. Сцену оточують воїни у панцерах з лицями небіжчиків. Придивляючись, розумію, що це дійсно мерці. Декого я знаю. Виглядають вони доволі поважно, навіть ті двоє, що із клоунськими носами, намазаними білилами обличчями та у клоунських костюмах під панцером. За спиною Джима та його друга вельми цікава споруда, що нагадує гільйотину, але це не зовсім гільйотина. Ну, звісно ж! Це апарат для четвертування. Людина лягає на поміст та розрізається на чотири частини хрестоподібним лезом. Поруч із машиною смерті прилаштувався кат, він у масці, усе зроблено належним чином. Люцій підходить до мікрофону та бере слово:

– Звісно, розмах нашого шоу був дещо нами перебільшений. – Пауза. Натовп починає перемовлятися, свистіти, атукати. Люцій клацає пальцями, та гомін тихішає, він продовжує.

– Ви можете сказати, що наших мерців явно замало, щоб гордо йменувати їх армією. Але ми аби кого не беремо, справа не у кількості. Тільки кращі з кращих. Якщо хтось не вірить, може зібрати загін та вступити з ними у битву. Є бажаючі? – його холодний погляд оглядає натовп. Триває це лише кілька секунд, але складається враження, що він зазирнув у душу кожному із присутніх. Унікальна можливість спостерігати декілька десятків тисяч людей, які зібралися разом та з вуст яких не сходить жодного звуку.