Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > На дикому Заході

— Хто зважиться сказати, що мій небіж пограбував мертвого? — крикнув Гарпер. — Хто назве мого Біла злодієм?

— Заспокойтесь, Гарпере, — ласкаво мовив Робертс і поклав йому руку на плече. — У всіх нас є підстава гадати, що Гіскота застрілив Браун. Гроші міг витягти хтось інший. Врешті, їх же було двоє.

— Але ж хто б із ним ще був?

— Про це тільки богові відомо — не нам. У кожному разі тут сліди двох чоловіків — одного в черевиках, а другого в чоботях. І коли Браун доконав помсти, той другий легко міг знайти нагоду прибрати до рук гроші.

— Браун ніколи б не допустив такого.

— Він міг не побачити.

— Це жахливо, — сказав Гарпер. Він затулив обличчя руками й прихилився до дерева. Асоваум задумливо сидів біля того самого дерева, підібгавши, ноги.

— Ну, до діла, — сказав Картіс і почав стягати гілля.

— Авжеж, пора, — підтримав його Робертс.

Картіс, Робертс і Гартфорд хутко виконали свій сумний обов'язок і сіли на коней. Гар-пер машинально робив те саме, що й вони, але був якийсь зломлений. Що Браун вчинив убивство, він уже й сам вірив. Але гроші… гроші… це було щось жахливе!

Мисливці вже зникли в гущавині, а Асоваум ще довго сидів і задумливо дивився поперед себе. А коли не стало чути тупоту копит і собачого гавкоту, він тихо підвівся й знову став пильно оглядати кожен слід і кожен знак. На держаку томагавка Асоваум закарбував маленьким ножиком, який висів у нього на поясі, довжину й ширину слідів і, коли остаточно переконався, що ніщо не лишилося поза його увагою, закинув на плече рушницю й зник у густому лісі.


НЕРОЗЛУЧНА ЧЕТВІРКА РАДИТЬ РАДУ. ДОБРОЧИННИЙ РАУСОН ОБУРЕНИЙ УБИВСТВОМ, А МАРІОН ЗАХИЩАЄ БРАУНА


Нам доведеться знову привести читачів у ту гущавину, з якої ми почали розповідь і де того самого ранку, коли мисливці витягли з річки замордованого, четверо спільників зустрілися, щоб обміркувати свої подальші плани. Котон і Вестон прийшли перші. Джонсон і Раусон теж не забарилися, й ті привітали їх гучним криком.

— Тс-с, — цитьнув на них Раусон, — не галасуйте так, наче стоїте на вулиці й вам байдуже, хто вас почує.

— А мені таки байдуже, — засміявся Вестон. — Ну то й що, як нас тут хтось побачить разом?

— Вам то байдуже, а от мені не дуже. Моя теща побожна жінка і не вважала б за велику честь, що я маю таких знайомих.

— Ваша теща? — здивовано спитав Котон. — Ви справді думаєте одружитися з Робертсовою дочкою? Я чув про те, але не йняв віри.

— А чому, Котоне? Це я востаннє з вами спілкуюся в такому ділі. Я хочу стати чесною людиною.

— А пора вже, — глузливо мовив Котон. — Навіть трошки запізно.

— Годі вам, — озвався Джонсон. — Ви не того сюди поприходили, щоб знову почати сварку. Як вам повелося на ловах, Котоне?

— Убив чотирьох оленів і одну лисицю.

— А вам, Вестоне?

— Маю двох оленів і трьох диких індиків.

— Тоді мені найменше пощастило, — сказав Джонсон. — Я вчора вранці впав із стрімкої скелі. Став на камінь, а він зрушив. І я побив усю руку. Через те й стріляв погано.

— А те нас не обходить, — заявив Вестон.

— Та добре вже, добре. Отже, ми з Раусоном почнемо танок. Ото в селищі завирує! Нам аби тільки випередити їх на одну добу, а тоді хай хоч цілим Арканзасом шукають коней, то не знайдуть. Раусон має чудовий план. Не забудьте ж, де зустрінемось: біля Госвелоного човна. А ви, Вестоне, чекайте нас із кіньми біля розваленої хатини над Горскріком і постарайтеся лишити якнайменше слідів. Та ви й самі знаєте, як робить.

— Де ж би мені найкраще тим часом пересидіти? Ага, піду до Еткінса. Там зможу трохи відпочити. А як регулятори? — спитав Котон.

— Коли поталанить зробити так, як я надумав, — сказав Раусон, — то регулятори нам не дуже зашкодять. Вони підуть не по тому сліду. Ось так ми й пошиємо Гасфілда в дурні.

— Ну, постараємося зробити все, що можна. Коли вирушаємо?

— Негайно, — сказав Джонсон. — Там десь саме почалися збори регуляторів. Якщо ті мерзотники збурять усю округу, то в нас може нічого не вийти.

— Мені ще неодмінно треба заскочити до Робертсів, — мовив Раусон. — І то сьогодні ж. А втім, це мені по дорозі. Джонсон може піти лісом, і ми зустрінемося там, де починається Кипарисовий потічок.

— А коли ми зустрінемося в домовленому місці? — спитав Вестон. — Щоб мені не довелося надто довго морочитися з кіньми.

— Ну, не раніше як у п'ятницю ввечері, — відповів Раусон. — Це коли нічого не перешкодить. Якщо ж у четвер увечері — бо пішки до Гасфілдової садиби ми швидше не добудемось — не випаде слушної нагоди, то справа затягнеться аж до неділі. А як усе піде добре, то в п'ятницю навзаході сонця ми будемо в умовленому місці. Ну, до швидкого… веселого побачення!

Попередня
-= 22 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!