Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > На дикому Заході

— Складаний ножик! Боже святий, хіба ним можна вбити людину?

— Ану покажіть, — мовив Робертс і простяг руку. — Може, я його впізнаю.

Гарпер теж нахилився подивитися. Нарешті Робертс похитав головою:

— Я його ніколи не бачив. Він ще зовсім новий.

Ані Гарпер, ані решта мисливців теж не пізнали ножа.

— Я візьму його з собою, — сказав Робертс. — Може, він наведе нас на слід. Але кров змию. Бо так на нього страшно дивитися.

— Гляньте-но! — мовив Асоваум і показав на свіжорозкопану землю в кущах, недалеко від того місця, де лежав замордований. — Що то?

— Там вони закопали тіло! — сказав крамар.

— Ні, — заперечив Картіс. — Яма така мала, що в неї можна запхати хіба що опосума, а не людину. Але вони копали там, і не таким ножем, як оцей. Однак землі, що її надовбали звідти, десь немає. Навіщо їм могла придатися земля?

Асоваум пильно оглянув скопане місце, а тоді випростався й сказав:

— Якщо в одежі лишиться повітря, тіло може сплисти нагору й зачепитися десь за кущ або дерево. А якщо тіло напхати землею, воно потоне.

— Боже! — аж здригнувся Робертс. — Он навіщо їм був потрібен складаний ножик — пороти трупа. Страшний злочин. І хто б то міг бути, той бідолаха?

— Ця таємниця похована в річці, — сказав Гарпер. — Хтозна, чи ми про неї колись довідаємось. А що то індіянин надумав? Асовауме, що ти хочеш учинити?

— Зробити мотузку й пірнути в річку, — відповів той, здираючи з молодого деревця стяжки кори й зв'язуючи їх докупи.

— Пірнути? По труп? — вжахнувся Робертс.

Індіянин показав на воду й прошепотів:

— Він там!

Потім скинув куртку, штани й мокасини і хотів уже стрибати у воду.

— Стривайте! — гукнув крамар, який уважно придивлявся до всього, що робив індіянин. — Коли ви будете обв'язувати тіло мотузкою, то дуже загаєтесь. У мене є гачки на рибу.

Він дістав з кишені невеличкий пакунок. У ньому виявилося повно найрізноманітніших рибальських гачків. Крамар вибрав найбільший і дав індіянинові.

— Добра штука, — мовив той. Потім швидко присилив гачка до цупкої кори, ще раз глянув на те місце, куди, певне, вкинуто замордованого, й наступної миті пірнув у річку. Запала мертва тиша. Всі аж подих затамували. Та ось над водою з'явилося чорне блискуче волосся, Асоваум хапнув ротом повітря і поплив до берега.

А де ж тіло? — тихо спитав Робертс.

Я знайшов його. Навіть торкнув рукою. Однак вода надто швидко підняла мене нагору.

Індіянин, відсапуючись, ліг під деревом.

— Може, хто знайде мені каменя? — по хвилі мовив він. — Я стомився й мушу відпочити.

— Ти хочеш іще раз пірнути? — здивовано спитав Гарпер.

Асоваум лиш мовчки кивнув головою. Гартфорд приніс важкенького каменя. Картіс зробив з мотузки петлю й накинув на каменя.

— На, Асовауме, — сказав він. — Причепиш до лівої руки, й вона потягне тебе на дно. Якщо ж захочеш піднятися нагору, то смикнеш петлю, і камінь випаде. Отак, дивись!

Та індіянина не треба було довго вчити. Перепочивши, він удруге пірнув у річку. Цього разу його не було довше. Нарешті мотузка, що до неї був припасований гачок, шарпнулася, знялися бульки, й на поверхні знову показалася темна голова індіянина. Асоваум швидко поплив до берега, виліз із води і аж здригнувся, озираючись назад.



Картіс, що тримав кінець мотузки, крикнув:

— Прив'язана! Асоваум знайшов його!

Індіянин мовчки дивився на воду. Мисливці обережно потягли за мотузку, і скоро на воді з'явилося темне тіло. Асоваум схопив його за плечі й витяг на сухе. Мисливці мимоволі відсахнулися. Індіянин перевернув забитого, і з їхніх грудей вихопився зляканий крик:

— Гіскот!

Вони довго стояли мовчки, нажахані страшним відкриттям.

На лобі в бідолахи зяяла велика рана, але не від кулі: прострелені були груди.

Робертс нахилився й оглянув те місце, куди влучила куля.

— Яку рушницю мав Браун? — спитав він тихо, наче не зважувався вимовити того прізвища.

— А ви його вважаєте за винного? — Гарпер боязко обвів очима всіх чотирьох.

— Ні, боронь боже, — сказав Картіс. — Жоден суд присяжних у всьому Арканзасі не звинуватить його після таких Гіскотових погроз. Але все ж треба повідомити кого слід. Чи лишимо тіло тут?

— Ні, нізащо, — сказав Робертс. — Найкраще прикриємо його тут гіллям і сповістимо мирового суддю. Я не хочу більше з цим мати до діла. Що ви робите, Гартфорде?

Крамар вклякнув біля трупа й почав обмацувати шкуратяну куртку. Нарешті підвівся й сказав:

— Гіскот носив он у тій кишені чотириста сімдесят доларів. Я сам бачив їх учора вранці в Боувітовій хаті. Загубити їх він, напевне, не міг, бо ґудзик заходить туго. Хтось відстебнув кишеню і… витяг гроші.

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!