Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > На дикому Заході

— До побачення! — відповіли Котон з Вестоном і подалися в ліс.

Раусон ще якусь хвилю мовчки дивився їм услід, потім похитав головою:

— Джонсоне, хай це буде останній раз, що ми маємо якесь діло з отим йолопом Котоном. На острові теж не хочуть більше й чути про нього. Вони довідались, що Котон напивається, а тоді варнякає чортзна-що й лізе в бійку.

— Вестон мені теж не дуже подобається, — озвався Джонсон. — Я певен, що коли того шмаркача приперти до стіни, він усе вибовкає. Не вірю йому.

— Будемо сподіватися, що до такого не дійде, — сказав Раусон. — Ну, дай боже!

— Дай боже!

Раусон підійшов до свого коня, сів на нього й виїхав на дорогу. А тоді погнав коня чвалом туди, де на виднокрузі білів дах мирної оселі Робертсів. Раусон побув там недовго, сказав тільки місіс Робертс і своїй нареченій, що має на кілька днів відлучитися. Одне, що йому обов'язок проповідника велить об'їхати північну частину краю, аби сіяти там слово боже, а друге, що треба забрати гроші, які йому належать.

— Скоро, люба моя Маріон, — вів далі він, ніжно взявши дівчину за руку, — скоро сповниться моя найзаповітніша мрія. Людині не годиться бути самій. А поки що прощавайте, хай вас береже господь. Тільки помолімося ще раз богові, хай він благословить нашу скромну працю і буде ласкавий до нас.

Він витяг маленького молитовника, що його завжди носив у кишені, й почав голосно проказувати молитву.

Ту мить надворі почувся Робертсів голос.

— Витри коней. За годину я знову їду з дому! — сказав він негрові. — Ходімо до хати, Гарпере, трохи відпочинете. Що ви зараз дома робитимете? О, там, либонь, знову моляться. Щоб його чорт забрав, того попа! Наче людині нема іншого діла, як вічно стовбичити навколішки! Невже богові з того така втіха? Томе, винеси нам з хати два стільці! — гукнув він до негра, що розсідлував коней.

Раусон почув на подвір'ї гомін і перестав молитися, коли негр зайшов по стільці. Робертс із Гарпером без церемоній зайшли до хати.

— Доброго ранку, шановні дами, — привітався Гарпер. Він був блідий і змучений, очі йому позападали, а коліна аж підгиналися. Він важко опустився на стілець.

— О господи, що з вами, містере Гарпере?

— Нічого. Це мине.

Робертс підсунув свого стільця до коминка і втупив очі поперед себе.

— Сталося вбивство, — сказав він. — Страшне вбивство. Застрілено Гіскота.

— Гіскота? — вигукнув Раусон. — Хто сказав?

— Я сам бачив трупа. Його вбив Браун!

Раусон хвилину стояв мовчки, опустивши погляд, наче молився про себе. А тоді звів очі, зітхнув і сказав, здригаючись:

— Це страшно… просто жахливо. Такий молодий, а вже вбивця й грабіжник.

— Грабіжник? — люто кинувся Гарпер.

— А хіба Гіскот не казав, що носить із собою чимало грошей? Ви думаєте, вбивця поховав би його з грішми? Гіскот був грішна людина, — вів далі Раусон суворо, — але так померти, не спокутувавши своїх гріхів… А де ж його застрелено, містере Робертсе?

— Біля Пті-Жана. Ми знайшли сліди, і Асоваум дістав тіло з річки.

— А звідки ж ви знаєте, що то Браун убив його?

— Брауна того самого ранку бачено поблизу, — зітхнув Робертс. — Власне, з ним був там іще хтось. І якраз напередодні Браун посварився з Гіскотом, той ще йому погрожував.

— Яка ганьба! — вигукнув Раусон, охоплений побожним обуренням. — Я сам поїду туди. Може, вбивцю пощастить іще спіймати.

— Вам нема нащо ловити мого небожа, — мовив Гарпер. — Ми ладні всі заприсягнутися, що чули, як Гіскот йому погрожував. Суд присяжних повинен виправдати Біла й виправдає. До того ж Біл через тиждень повернеться й сам себе захищатиме.

— Повернеться? — швидко спитав Раусон.

— Хвалити бога, значить, він не винен! — вигукнула Маріон.

— Міс Маріон, видко, дуже вболіває за містера Брауна, — зауважив Раусон.

— Як і за кожного невинного! — крикнула дівчина.

— Це дуже похвально, — солодким голосом сказав проповідник. — Хай вас господь благословить за те, добра дитино, й збереже вашу чисту віру.

Він шанобливо поцілував свою наречену в чоло й подався слідом за Робертсом і Гар-пером. Ті, хутко попрощавшись, знову скочили на коней. Раусон сів на свого маленького коника й поволеньки потрюхикав дорогою.

— Мамо, — сказала Маріон, коли вони поїхали, — мамо, я не можу любити Раусона. В моєму серці немає того почуття, що я повинна пообіцяти йому біля олтаря.

— Доню, молися! — злякано вигукнула місіс Робертс. — Містер Раусон довірився мені, що сподівається владнати свої справи швидше, ніж гадав. А відразу по тому згуляємо весілля. І ти матимеш щастя, яке заслужила.

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!