Слава ЗСУ!

* * *
Ебрахам не збрехав – на чималій стоянці перед будівлею космопорту їх дійсно чекала машина (не сервомеханізм, як звик асоціювати термін «машина» Земцов, а щось середнє між автомобілем і флаєром), – сяючий каламутним глянцем свіжої заводської фарби комфортабельний зразок мирного застосування сучасних технологій.
Андрій сів у салон, відчуваючи двоякі почуття.
У його свідомості поняття «комфорт» і «функціональність» ніяк не поєднувалися один із одним. Або одне, або інше. Бойова техніка знала лише поняття функціональності і нічого більше, а тут капітана раптом охопили запахи натуральної шкіри, коротке шипіння пневмоущільнювача відсікло всі вуличні шуми, беззвучно запрацював двигун і машина плавно, без ривка зрушила з місця, набираючи швидкість.
– Куди ми їдемо?
– До вас додому. – З хитрою посмішкою відповів Ебрахам, але насолодитися очікуваним ефектом у нього не вийшло, – Земцов просто знизав плечима, не висловивши ні в жесті, ні в погляді жодних емоцій, хоча його і надалі продовжувала злити незрозуміла двоякість ситуації.
Мимо за тонованим склом машини пропливали величні панорами мегаполісу, місто приголомшувало своїми розмірами, Андрій дивився на ступеневі будівлі, що тягнулись до хмар, складну мережу прокладених між ними багаторівневих автомагістралей, по яких рухалася текуча річка вогнів від десятків тисяч машин і мимоволі задавався питанням: звідки все це?
У його свідомості, світовідчутті як і раніше переважала війна, він довгі роки не бачив нічого окрім руїн розорених планет, в ньому не було ані краплини творчого почину, душа Андрія, що одного дня закам'яніла, заледенівши в ту мить, коли він стояв тут, у Раворграді, на краю велетенської радіоактивної вирви, не могла ось так одразу, раптом повернуться назад, у тепло безтурботного дитинства... та і взагалі, чи можливо це?
У його думки вторгся голос Ебрахама:
– Я бачу ви в деякому замішанні, Андрію Миколайовичу?
Земцов здригнувся, повернувши голову.
Поблажлива посмішка. Ледве помітна, ретельно, звично захована, не видима нікому, окрім Андрія, чиє сприйняття було дуже загостреним, пронизливим…
– Чому ви усміхаєтеся? – Запитав Земцов, змусивши збліднути огрядного адвоката.
– Даруйте... – Знітившись пробурмотів той. – Я не...
– Не думали, що зауважу? – Цього разу губи капітана злегка скривилися. – Так, ви маєте рацію... Я багато чого не розумію. Це не той світ, який запам'ятався мені. Але розбиратися в людях мене навчила війна. – Він уже розмовляв не з Ебрахамом, а з самим собою, – Там нам відводилися хвилини, аби пізнати один одного.
У салоні запанувала незручна пауза.
– Дозвольте я поясню вам деякі моменти, – тепер Ебрахам говорив обережно, прагнучи зважувати кожне слово. З якоїсь причини він був украй зацікавлений у прихильності Земцова і докладав усіх зусиль, аби завоювати її.
– Спробуйте. – Знизав плечима Андрій. Відверто, йому було все одно, хто і як введе його в курс теперішнього стану речей.
– Я бачу, ви дивуєтеся, дивлячись на місто?
– За моєї пам'яті тут знаходилася величезна вирва, що залишилася після орбітального бомбардування Еліо.
– Так. – Ебрахам кивнув. – Наскільки я знаю вам було сімнадцять років?
Земцов просто мовчки кивнув у відповідь.
– Ви повинні зрозуміти, Андрію Миколайовичу, життя всі ці роки не стояло на місці. Система Еліо лише в перші п'ять років війни знаходилася безпосередньо в зоні бойових дій, потім фронти перемістилися в інші сектори космічного простору, а на планеті практично відразу після зняття блокади почалися відновлювальні роботи. Чверть століття – солідний термін. За цей час відбудувався не лише Раворград, виросли інші міста. Я вже не кажу про промисловість, яку відроджували в першу чергу.
Земцов, слухаючи пояснення, дивився у вікно.
Інша, паралельна реальність, яка, як виявилося, співіснувала зі страшними буднями війни... Тут зростали новобудови, народжувалися діти, люди жили цілком інакше, сприймаючи війну як якусь абстракцію, щовечірнє страхітливе шоу на каналах новин…
А хіба ми не за це проливали кров?..
Думка правильна, здорова, але чи прийме розум нову реальність?
Андрій розумів, – потрібен час. Як у перші місяці війни його душа гинула під гнітом жаху, від постійних смертей, надлюдських зусиль, неприйняття жахливої вселенської несправедливості, так і тепер їй доведеться повільно відживати, вбираючи крупиці тепла...
Він мислив і відчував по різному.
Дисциплінована свідомість щосили намагалася зрозуміти оточуючу реальність, а в душі як і раніше панував холод.
Вся пишність Раворграда здавалася іграшковою, крихкою, – він мимоволі думав про те, що планетарне з'єднання серв-машин може стерти це місто за лічені дні...
Ні. Війна закінчилася. Минуле вже не повернеться.
Чи міг він переконати себе в цьому?
Дуже малим виявився відрізок суб'єктивно усвідомленого часу, який минув із моменту останньої відчайдушної атаки на штурмовий носій Альянсу, і на цю хвилину, ще свіжі гострі дотики смерті, надто багато шрамів у душі...
Він повільно, але постійно підводив себе до думки про безповоротність змін, що принесла в його свідомість війна.
Аби відвернутися від гнітючих думок він обернувся і запитав:
– Тепер детально поясніть, навіщо я вам знадобився?
Ебрахам з готовністю кивнув. Він чекав на це питання і був готовий відповісти на нього.
– Річ в тому, Андрію Миколайовичу, що ви вельми заможна людина.
Земцов здивовано підняв брову. Подібна заява здавалася абсурдом. Який статок можна здобути на війні?
– Ви здивовані, але проте, я не брешу. Ваш поточний банківський рахунок являє цифру з шістьма нулями.
– Мільйон?
– Чотири мільйони.
– Звідки?
Адвокат докірливо похитав головою.
– Невже ви не читали паперів, які давало вам на підпис командування?
– Деякі читав. Але в більшості випадків було не до того.
– Добре, що мене уповноважили вас зустріти. Інакше знайшлися б шахраї, які… – він затнувся, наразившись на крижаний погляд Земцова. – Добре, давайте по суті. Після зняття блокади з Еліо, коли на планеті почалося мирне життя, військове керівництво, зокрема адмірал Вербицький, який як вам напевно відомо, є зараз законно обраним президентом Еліо, видав указ, в якому визначалися суми грошового забезпечення, для всіх родів військ. Найвищі суми місячного заробітку виділялися для пілотів серв-машин, спеціальних загонів космічного десанту і офіцерів флоту. Крім того була введена система грошового преміювання за знищення ворожої техніки, і ви, волею обставин знову-таки попали в найвищу категорію – як ви напевно здогадуєтеся кожна підбита вами серв-машина Альянсу приносила від двох до п'яти тисяч кредитів…
Кожна підбита серв-машина…
Андрій помалу почав розуміти суть сказаного, спробував навіть уявити, подумки порахувати, скільки бойових буднів прожито, скільки було на його рахунку знищених серв-машин?
Марно. Пам'ять зберігала інші спогади, а за цифрами слід звертатися в штаб флоту.
– І куди потрапляли «зароблені» мною гроші?
– Ви підписали договір, відповідно якого всі суми, що належать вам, автоматично зараховувалися на особовий рахунок в центральному банку Еліо. Але ви розумієте... гроші, особливо в період інтенсивного відновлення планети, повинні працювати, тому вам на підпис два десятиліття тому був запропонований пакет документів, де фінансовий відділ флоту пропонував вам вибрати компанію, яка вкладала в справу накопичення, не лише розвиваючи інфраструктуру Еліо, але і примножуючи капітал.
– Так, щось пригадую.
– Ви обрали будівельно-промислову групу «Нове Століття» і можу сказати – не помилилися в своєму виборі.
– Тому ви зустрічали мене в космічному порту?
– Так. – Кивнув Ебрахам. – Керівництво «Нового Століття» вельми цінує всіх своїх вкладників, особливо таких як ви.
– Нас багато?
– Одиниці... – похитав головою Ебрахам. – Три десятиліття війни... – Він затнувся підбираючи слова, але Земцов зрозумів недомовлену думку.
– Мало кому вдалося вижити? З першого покоління, що зустріло війну?
– Декілька десятків чоловік. Разом із адміралом Вербицьким.
Андрія приголомшила названа цифра.
У пам'яті сірою хмарою сколихнулися спогади про той час, коли систему Еліо блокував флот Альянсу, а сама планета була піддана регулярним бомбардуванням і спробам штурму.
Він не міг пригадати облич, від них, як і від Наталі, залишилися просто примарні фігури.
Декілька десятків чоловік із цілого покоління… Інших поглинула війна...
Погляд Земцова мимоволі повернувся до панорами багатомільйонного міста.
– Не всі пішли на фронт, Андрію Миколайовичу. – Перехопивши його погляд пояснив Ебрахам. – За статистикою тільки тридцять відсотків населення Еліо брало безпосередню участь у бойових діях після зняття блокади.
Поки вони розмовляли машина минула половину мегаполісу, слідуючи магістралями нижніх рівнів і знову виїхала на околицю, де будівлі циклопічними рівнями збігали донизу, а біля підніжжя сірого цоколя (на якому власне і покоїлося велетенське місто), починалися лісопаркові зони.
– Ми взяли на себе сміливість підшукати вам будинок. Саме будинок, а не квартиру, Андрію Миколайовичу. Він розташований у десяти кілометрах від цоколя, в лісопарковій зоні. Побудований зовсім недавно, – «Нове Століття» зараз займається спорудженням елітних селищ і невеликих міст-супутників. Можете не сумніватися, вам сподобатися. Все побутове устаткування на найвищому сучасному рівні…
– Що ви хочете від мене? Конкретно? – Земцов звик реально дивитися на речі, такого поняття, як поклоніння перед грошима, він просто не знав, тому справедливо спрогнозував, що всі події , які відбуваються з ним мають під собою практичну суть.
– Мені здавалося трохи передчасно говорити про справи. – Обережно спробував ухилитися від прямої відповіді адвокат.
– Давайте не ходитимемо довкола. Без толку.
Ебрахам зітхнув.
– Добре, якщо ви наполягаєте – перейдемо до ділової частини. Чотири мільйони двісті тисяч, – це чималі гроші навіть для компанії з мільярдним обігом капіталу. Мої працедавці не хотіли б ухвалення поквапливих рішень з вашого боку. Перш ніж приймати рішення, залишити кошти в компанії, або перевести їх на особовий рахунок, вам слід ознайомитися з діяльністю «Нового Століття». Можливо ви захочете стати акціонером...
– Коротше, проблема полягає в тому, що я повернувся?
Ебрахам похитав головою.
– Ви дуже жорстко ставите питання, пане Земцов.
– Жорстко але вірно. Адже я не помиляюся – проблем з капіталами тих, хто загинув, не виникає, вірно?
– Ви судите навіть не ознайомившись...
– Добре. Можете не продовжувати. Суть я зрозумів. Мені дійсно необхідно поміркувати.
– Це розумне рішення... – Ебрахам відвернувся, крадькома промокнув хусткою бісеринки поту, що виступили на лобі. Вочевидь він звик до спілкування з клієнтами іншого сорту.
– До речі, ось ми і приїхали. – Не зумівши приховати свого полегшення повідомив він, коли машина пересікла межу селища і, минувши декілька обгороджених високими парканами будинків, пригальмувала біля воріт двоповерхової будови, охайної, критої полімерною черепицею, оточеної садом.
– Сподіваюся ви залишитеся задоволеним. – Ебрахам мабуть вирішив не продовжувати розмову і не покидати машину. – Всі пристрої доступу налаштовані на ваші біометричні дані, які ми отримали з госпіталю. Вся автоматика всередині будинку керується голосом, але ви у будь-який момент можете змінити налаштування на свій розсуд. У центральному терміналі домашньої кіберсистеми ви знайдете детальний фінансовий звіт і координати офісів «Нового Століття».
– Добре. Спасибі що зустріли і підвезли. – Андрій торкнувся сенсора, і двері машини беззвучно слизнули вгору. – Я прогляну звіт і прийму виважене рішення. – Пообіцяв він.