знайди книгу для душі...
Турб’єрн відчув, що в нього по спині пробіг холод.
— То це ти налякав мені коня? — сказав він.
— Я лежав собі й спав, — відповів Аслак і підвівся на коліна. — А ти збудив мене, коли схарапудив свого коня.
— Це ти його схарапудив. Усі тварини бояться тебе, — сказав Турб’єрн і погладив коня.
Кінь був такий змучений, що з нього дзюрком стікав піт.
— Він тебе дужче боїться, ніж мене, я ніколи так не знущався з жодної шкапи, — відповів Аслак, і далі стоячи навколішки в канаві.
— Не пащекуй! — гримнув на нього Турб’єрн і замахнувся батогом.
Аслак вибрався з канави.
— Он як! Це я пащекую? Ти ба... А куди це ти так квапився, га? — улесливо спитав він і, ледве тримаючись на ногах, підійшов ближче. Він був п’яний.
— Тепер уже нікуди квапитись, — відповів Турб’єрн, випрягаючи коня.
— От лихо! — співчутливо мовив Аслак, підійшов ще ближче і скинув капелюха. — Боже, який ти став великий і гарний, відколи я бачив тебе востаннє!
Він стояв, похитуючись, засунувши руки в кишені, і дивився на Турб’єрна, що ніяк не міг випрягти коня з поламаного воза. Самому йому було важко, а просити допомоги в Аслака він не хотів. На Аслака було гидко дивитися: одяг замащений багном з канави, волосся висіло з-під старого засмальцьованого капелюха злиплими патлами, обличчя, на якому Турб’єрн пізнавав ще знайомі риси, весь час кривилось у глузливій посмішці, повіки опадали на очі, і йому доводилось трохи задирати голову, коли він хотів глянути на когось; тоді рот у нього ледь розтулявся. Весь він був млявий і оспалий, бо забагато пив. Турб’єрн уже не раз зустрічався з Аслаком і раніше, але той удавав, що не впізнає його. Аслак носив по хуторах різний крам на продаж, і його радо зустрічали на всіляких забавах чи святах, бо він знав безліч пісень та оповідань, і за них його пригощали горілкою. Тому він опинився й на весіллі в Нордгаузі, але незабаром тихенько вшився звідти, бо, як потім довідався Турб’єрн, своїм звичаєм нацькував одних гостей на других і побачив, що йому самому також може перепасти.
— Хоч ти випрягай коня, хоч запрягай, — сказав він, — а однаково доведеться йти в Нордгауг, щоб полагодити воза.
Турб’єрн і сам уже думав про це, але йому дуже не хотілося туди йти.
— У них там весілля і повно гостей, — мовив він.
— То й буде кому допомогти, — сказав Аслак.
Турб’єрн іще вагався, проте розумів, що без допомоги не зможе ані поїхати далі, ані вернутися додому, тож хоч-не-хоч, а доведеться-таки йти в Нордгауг. Він прив’язав коня і подався на хутір. Аслак рушив назирці. Турб’єрн оглянувся на нього, і Аслак засміявся:
— В якому гарному товаристві я повертаюся на весілля!
Турб’єрн нічого не відповів, тільки додав ходи. Аслак тюпав ззаду, наспівуючи давню пісню:
— Куди ти так поспішаєш? — за хвилину спитав Аслак. — Однаково весілля від тебе не втече.
Турб’єрн мовчав. Назустріч їм линула музика і гомін танцюристів. Із відчинених вікон великого двоповерхового будинку виглядали гості.
На подвір’ї також купками стояли люди. Турб’єрн бачив, що вони вгадують, хто це може йти. Нарешті вони впізнали його, а тоді помітили й коня та розкидані глечики. Коли Турб’єрн з Аслаком надійшли ближче, танці припинилися і всі гості сипнули на подвір’я.
— Мимоволі попали на весілля! — гукнув Аслак із-за Турб’єрнової спини.
Весільні гості обступили Турб’єрна, вітаючись із ним.
— Благослови боже чесне товариство, добре вино на столі, гарних дівчат у хаті і хвацького музику на лаві! — не вгавав Аслак, проштовхуючись усередину гурту.
Одні засміялись, інші насупились, а хтось сказав:
— Цей пройда завжди веселий!
Турб’єрн відразу знайшов добрих знайомих, яким розповів про свою пригоду. Вони не пустили його по коня й вантаж, а послали когось із гостей. Молодий, колишній шкільний товариш Турб’єрна, запросив його скуштувати весільного пива й повів до хати. Декотрі з гостей, особливо дівчата, ладні були знов іти в танок, а декотрі хотіли випити пива й послухати Аслакових оповідок, коли вже він однаково повернувся.
— Але знай, що казати, не так, як минулого разу, — додав хтось.
Турб’єрн поцікавився, де решта гостей.
— Та тут недавно була невеличка бійка, — відповіли йому, — і тепер дехто відлежується, декотрі в повітці грають у карти, а декотрі сидять із Кнутом Нордгаугом.
Турб’єрн не спитав, де Кнут сидить.
Батько молодого, вже літній чоловік, що попивав із кухля пиво й курив люльку, звернувся до Аслака: