Слава ЗСУ!

— Он Інгрід пішла.

Тільки-но почувши це, Карен швидко вийшла. Гутторм ще довго стояв біля вікна, потім обернувся й почав ходити по кімнаті. Зайшла дружина, і він спинився.

— Так я й думала! — сказала вона. — Сюневе сидить у своїй кімнаті й плаче, та коли я зайшла, вона вдала, що чогось шукає в скрині. — Карен похитала головою. — Ні, краще б Інгрід не приходила сюди.

Вона почала готувати вечерю, тому часто виходила з кімнати. Саме коли її не було, зайшла Сюневе, смутна, з заплаканими очима. Вона пройшла повз батька, пильно глянувши на нього, сіла до столу і взяла в руки книжку. Та за хвилину поклала її, підійшла до матері й спитала, чи не треба їй допомогти.

— Допоможи, — відповіла мати. — За роботою завжди легшає на серці.

Сюневе взялася накривати на стіл, який стояв біля вікна. Батько, що досі походжав по кімнаті, підійшов туди й виглянув надвір.

— Думаю, що ячмінь ще підійметься, хоч його й прибив дощ, — сказав він.

Сюневе стала біля нього й також виглянула у вікно. Мати саме була в кімнаті. Батько обернувся до дочки і погладив її по голові, тоді знов почав ходити з кутка в куток.

Вечеряли вони мовчки. Мати проказала молитву перед їжею і після їжі, а коли вони встали від столу, запропонувала ще почитати Біблію й проспівати псалом. Так вони й зробили.

— Слово боже приносить мир і спокій, благословенний той дім, у якому воно лунає, — сказала мати, дивлячись на Сюневе, яка опустила очі. — А тепер я розповім одну історію, — додала вона. — В ній кожне слово правдиве, і непогано було б декому задуматись над нею.

І вона почала оповідати:

— Коли я була ще дитиною, на хуторі Гауг жила одна дівчина, онука нашого старости, вже літнього, дуже вченого чоловіка. Він узяв її до себе малою, щоб мати втіху й опору на старість, і, певна річ, навчив її слова божого та добрих звичаїв. Дівчина була жадібна до науки, любила вчитися, тому за якийсь час далеко випередила нас. У п’ятнадцять років вона вже вміла вільно писати, рахувати і мало не напам’ять знала свої шкільні підручники та двадцять п’ять розділів із Біблії. Я пам’ятаю все це як сьогодні. Вона більше любила читати, ніж танцювати, тому рідко ходила на забави, а воліла просиджувати вечори в дідовій кімнаті, де було багато книжок. Щоразу, коли ми, дівчата, зустрічалися з нею, нам здавалося, що думки її витають десь інде, і ми казали: «От якби ми були такі розумні, як Карен Гауг!» Вона була спадкоємницею свого діда, і багато гарних хлопців напрошувались розділити з нею той спадок, але Карен усім відмовляла. На той час повернувся додому з семінарії пасторів син. Він там не довчився, бо йому дужче подобались гулянки та пиятики, ніж справжня наука. «Стережись його! — казав онуці староста. — Я часто мав справу з людьми вищих станів і з власного досвіду знаю, що вони гірші за селян, їм не можна довіряти». Карен завжди слухалась дідових порад, тому уникала пасторового сина, хоч він був і гарний на вроду. А він завжди шукав зустрічі з нею. Скоро вона не могла вже й з хати вийти, він траплявся їй на кожному кроці. «Дай мені спокій! — казала йому Карен. — Однаково нічого не доможешся». Проте він уперто йшов за нею, і врешті їй доводилось зупинятися й слухати його. А коли він сказав, що не може жити без неї, Карен злякалася. Він тинявся біля її хати, але Карен не виходила. Він простоював ночі під її вікном, та вона не виглядала надвір. Він сказав, що заподіє собі смерть, але й це не вплинуло на Карен. Тоді він знов узявся до чарки. «Бережись, дитино, це все підступи диявола», — казав онуці старий дід. Одного разу пасторів син невідомо як закрався до її кімнати. «Я тебе зараз уб’ю!» — сказав він. «Убий, якщо тобі від цього полегшає», — відповіла Карен. Але він заплакав і сказав, що тільки вона змогла б зробити з нього порядну людину. «Спробуй хоч півроку не пити», — мовила Карен. І хлопець півроку не брав у рот горілки. «Тепер ти мені віриш?» — спитав він. «Повірю аж тоді, як ти бодай на півроку забудеш про гулянки й розваги». І він півроку не ходив ні на які гулянки. «Тепер ти мені віриш?» — спитав він знов. «Я повірю тобі аж тоді, як ти докінчиш семінарію і станеш пастором». Він повернувся до семінарії і через рік став пастором. «Тепер ти мені віриш?» — спитав він, з’явившись до Карен у сутані й пасторському комірці. «Тепер я хотіла б послухати, як ти виголошуєш слово боже», — відповіла Карен. І він виголосив гарну проповідь, як і належить пасторові. Він говорив про своє власне гріховне життя, про те, що виправитись неважко, аби тільки почати, і про те, яку величезну силу дає людині слово боже. Потім він знов пішов до Карен. «Тепер я вірю, що ти живеш так, як і обіцяв, — відповіла йому вона. — Та хочу тобі сказати, що я вже три роки заручена з Андерсом Гаугом, своїм двоюрідним братом, і на ту неділю ти оголосиш про це в церкві».