Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Потім усі посідали на пагорку, хрещений батько посередині, а дівчата навколо нього. Звідти було видно далеко навкруги. Припікало сонце, проте дівчата не зважали на нього. Вони кидали одна в одну горіховим шамушинням, а горіхи віддавали хрещеному батькові. Він утихомирював їх, сварився на них палицею і вимагав, щоб кожна з них розповіла якусь цікаву історію. Та примусити дівчат щось розповісти було, мабуть, важче, ніж зупинити навантажений віз, що котиться згори. Тому старий почав розповідати сам. Багато дівчат не хотіли слухати, бо знали вже його історії, та потім притихли, заслухались, а далі незчулися, як і самі приєднались до розмови й почали розповідати те, що їм здавалося найцікавішим. Арне знов здивувався: ті самі дівчата, що тільки-но пустували й дуріли, тепер оповідали сумні історії. Здебільшого в них ішлося про кохання.
— Ти, Осо, знаєш цікаву історію, ще торік оповідала її, — звернувся хрещений батько до моторної кругловидої дівчини, що заплітала косу своїй меншій сестрі, яка поклала голову їй на коліна.
— Та її, певне, багато хто знає, — відказала дівчина.
— Нічого, розповідай.
— Ну добре, слухайте, — погодилась дівчина й почала розповідь, вплітаючи в неї пісню: — Один парубок пастухував улітку й любив приганяти худобу на берег широкої річки. Трохи вище по річці з його боку нависала над водою скеля, і коли він гукав із неї, то чути було на другий берег. А на тому березі пасла худобу дівчина, яку він добре бачив, але не міг добратися до неї через швидку течію.
Парубок питав її так день у день, і нарешті дівчина відповіла йому:
Парубок нічого не зрозумів з її відповіді і поклав собі не думати більше про дівчину. Та виявилось, що забути її не так легко, бо хоч куди б він погнав череду, а врешті опинявся біля скелі. Це почало його непокоїти, і він знов гукнув їй:
Він уже думав, чи то, бува, не відьма.
І знов парубок нічого не втямив. Удень він сидів на скелі, а вночі йому снилося, що дівчина танцює навколо нього і щоразу, коли він хоче схопити її, б’є його довгим коров’ячим хвостом. Скоро він зовсім позбувся сну, працював, як неживий, схуд і змарнів.
Ніхто парубкові не відповів, і він зрозумів, що то була таки відьма. Він кинув пасти худобу, але йому від того не полегшало, бо хоч де б він був, хоч би що робив, а все думав про вродливу відьму, що грала на ріжку.
Якось він рубав дрова й побачив, що через їхню садибу йде дівчина, дуже схожа на ту відьму. Підійшла вона ближче — аж ні, не така. Задумався парубок: що воно за притичина?
Коли це дівчина йде назад і знов здалеку скидається на ту відьму. Парубок побіг їй назустріч. Та коли вона підійшла ближче, то виявилась зовсім іншою.
Після цього хоч би куди пішов парубок — чи до церкви, чи на танці, чи ще на якусь забаву, — то скрізь зустрічав ту дівчину. І завжди віддалік вона була схожа на відьму з-за річки, а зблизька виявлялась зовсім інакшою. Одного разу парубок навіть спитав її, хто ж вона така — дівчина чи відьма? Та вона взяла його на глузи. «Ет, що буде, те й буде», — подумав парубок і одружився з нею.
Та відразу після весілля він розлюбив дружину. Коли її не було близько, він тужив за нею, а коли вона була поряд, тужив за тією іншою. Тому він погано ставився до дружини, а вона все терпіла й мовчала.
Якось він пішов на пасовисько по коні й опинився на скелі. Він сів і заспівав:
Йому сподобалося сидіти на скелі, і він почав ходити над річку щоразу, як посвариться з дружиною. Дружина завжди плакала, коли він ішов.
І ось одного разу він побачив, що відьма сидить по той бік річки жива-живісінька і грає на ріжку!
І вона відповіла:
