Слава ЗСУ!

Кнут Окре був невисокий, меткий чоловік із маленькими жвавими очима. Над чолом у нього нависала буйна чуприна. Його повні губи завжди ворушились, і здавалося, що разом із ними ворушиться й верхній ряд зубів, бо коли Кнут говорив, вони блищали, а слова вилітали, мов іскри з великого вогнища.

Серед тих, кому Кнут допоміг здобути освіту, — а таких було немало, — найбільшою повагою користувався його сусід Ларс Гегстад. Хоч і небагато молодший за Кнута, він знав куди менше за нього і не так швидко все схоплював. Та коли Кнут хотів поговорити про те, що він прочитав, або поділитися з кимось своїми думками, Ларс завжди уважно слухав його й невдовзі почав і сам не тільки розуміти те, що чув, а й давати йому свою оцінку. Скоро між ними склалися такі стосунки, що Кнут не хотів починати якусь справу, не порадившись спершу із Ларсом Гегстадом. Тому він подбав про те, щоб Ларса обрали до громадської ради, а потім і до всіх інших рад та комітетів, у яких сам брав участь. Вони завжди їздили на збори разом, Ларс ніколи не виступав, але дорогою Кнут неодмінно питав його думку. Люди вважали їх нерозлучними.

Одного чудового осіннього дня громадська рада зібралася, щоб разом з іншими питаннями розглянути пропозицію окружного судді продати комору, яка належала парафії, і на ті гроші заснувати парафіяльний банк. Кнут Окре як голова ради, звісно, не був би проти, коли б ця пропозиція не зачіпала його особисто. Але, по-перше, вона виходила від судді, якого недолюблював Вергелан, а отже, й сам Кнут, а по-друге, цю комору збудував колись його заможний дід і подарував громаді. Тому Кнут сприйняв пропозицію майже як особисту образу і ні з ким, навіть з Ларсом, не обговорив її, а той ніколи не торкався жодного питання, поки Кнут перший не заводив про нього мови.

Як голова громадської ради Кнут зачитав пропозицію судді, проте не сказав своєї думки про неї. Він тільки за звичкою глянув на Ларса, що здебільшого стояв чи сидів десь неподалік від нього, завжди з соломинкою в зубах, якої він не випускав навіть тоді, коли розмовляв із кимось. Ларс або чистив нею зуби, або вона просто стриміла в нього в кутику рота. Залежно від настрою він ворушив нею то швидше, то помалу. На свій подив, Кнут побачив, що тепер соломинка ворушиться дуже швидко, і спитав навпростець:

— Ти вважаєш, що нам слід прийняти цю пропозицію?

— Так, вважаю, що її слід прийняти, — сухо відповів Ларс.

Члени ради відчули, що Кнут дивиться на це зовсім інакше, і вражено глянули на Ларса, але той мовчав. їхньою думкою Кнут також не поцікавився. Він спокійно перейшов до іншого питання, немов нічого й не сталося. І аж наприкінці зборів повернувся до пропозиції судді й байдужим голосом спитав, чи не відповісти йому, що громада, добре все зваживши, не згодилась продавати комору, бо цінує її. Всі мовчали. Кнут запропонував записати в протокол, що збори вважають пропозицію недоцільною.

— Один голос проти, — зауважив Ларс.

— Два проти, — відразу озвався ще хтось.

— Три, — підтримав його третій.

І не встиг голова отямитись, як більшість проголосувала за те, щоб комору продати. Він був такий вражений, що навіть нічого не заперечив, просто записав постанову в протокол і сказав глухим голосом:

— Пропозицію прийнято. На цьому збори закриваю.

Обличчя його палало. Він підвівся і згорнув протокол, міркуючи про себе, що порушить ще раз це питання на загальних зборах громади.

Поки він на подвір’ї запрягав коня, вийшов Ларс і сів на підводу. Дорогою вони балакали про всяку всячину, але про комору не згадували.

Другого ранку Кнутова дружина пішла до Ларсової спитати, чи не сталося чогось між їхніми чоловіками, бо Кнут повернувся зі зборів якийсь дивний. Неподалік від своєї хати вона зустріла Ларсову дружину, яка йшла до неї з таким самим запитанням, бо Ларс теж поводився якось дивно. Ларсова дружина була тиха, сором’язлива жінка, трохи залякана — не грізними Ларсовими словами, а його мовчанкою, бо Ларс розмовляв із нею тільки тоді, коли вона робила щось недоречне або коли він боявся, що вона зробить щось недоречне. Дружина Кнута Окре, навпаки, часто розмовляла зі своїм чоловіком, а надто про громадську раду, яка останнім часом поглинала всі його думки, відривала від роботи, віддаляла від неї і від дітей. Дружина ревнувала його до ради, наче це була якась жінка, часто через неї плакала вночі й сварилася з чоловіком удень. Та саме тепер, коли чоловік повернувся зі зборів додому такий пригнічений, вона не змогла його нічим утішити, бо самій їй відразу стало ще тяжче. Отож вона вирішила неодмінно з’ясувати, що там сталося. Оскільки Ларсова дружина нічого не знала, вона подалася в село. Там вона про все довідалась і, звичайно, відразу стала на чоловіків бік. Ларсова поведінка здалася їй незрозумілою, щоб не сказати ганебною. Та коли вона натякнула про це Кнутові, то відчула, що він ще не порвав із Ларсом, а навпаки, і далі має тепле почуття до нього.