Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

«ДАЛІ...» — домагався сусід.

Але на цьому фантазія Рубашова спасувала.

«ОТО Й УСЕ», — сказав він стукотом. І пошкодував. Сусід іще, чого доброго, образиться, а ображати його було не вільно. На щастя, офіцер виявився миролюбнішим. Він лише домагався продовження історії.

«ПРОШУ, ПРОДОВЖУЙТЕ ДАЛІ...»

Рубашов навіть не рахував ударів, що линули зі стіни. Він мовби автоматично перекладав їх в акустичне звучання. Йому здавалося, що він майже чує тон голосу, яким сусід прохав у нього більш еротичного матеріалу.

Сусід, очевидно, ще був молодий. Скорше за все, виростав за кордоном, у родині з військовими традиціями, викинутій за межі вітчизни в роки громадянської війни. Мабуть, з фальшивим паспортом дістався назад і тепер ось, у камері за стіною, катував сам себе. Пощипував вусики і крізь монокль безнадійно позирав на стіну.

«ПРОШУ, ПРОДОВЖУЙТЕ...»

Він безнадійно позирав на стіну, де плями цвілі нагадували йому жінку з грудьми, як бокали шампанського, і стегнами, як у дикої лошиці.

«ПРОШУ, ПРОДОВЖУЙТЕ...»

Може, він стояв перед стіною на колінах, із простягнутими до неї руками, з долонями, складеними у пригорщі, як ті, що стирчали з дверей камери 407...

Щось ніби дзенькнуло йому в пам’яті, і Рубашов пригадав, на що були схожі ті простягнуті руки: на простягнуті руки Божої Матері перед розп’яттям.

Скорботна Мати... Картинна галерея у південнонімецькому місті одного понеділка після полудня. У залі не було ні душі, за винятком Рубашова і молодого чоловіка, для зустрічі з яким він сюди спеціально прибув. Вони сиділи на округлій оксамитовій софі у центрі порожньої зали. Довкола, на всіх стінах, висіли картини фламандських майстрів, запруджені центнерами голих жіночих тіл. Це було 1933 року, в перші місяці терору, незадовго перед арештом Рубашова. Комуністична партія зазнала поразки. Її члени опинились поза законом, зацьковані, загнані у підземелля й на ешафоти. Партія перестала бути політичною організацією. Вона обернулася на тисячоголову і тисячоруку плоть, що спливала кров’ю. Подібно до того як волосся й нігті людини продовжують рости після її смерті, партія продовжувала функціонувати окремими клітинами, окремими мускулами, окремими членами. В країні ще існували малі групи людей, які врятувалися від катастрофи і які продовжували діяти конспіративно. Вони зустрічалися у підвалах, лісах, на вокзалах, у музеях і спортивних клубах. Вони раз у раз змінювали місця проживання, прізвища, звички. Вони знали одне одного лише на ймення й ніколи не просили адрес. Кожен довіряв своє життя іншому, і ніхто нікому не довіряв ні на йоту. Вони друкували листівки, в яких намагалися переконати себе й інших, що вони таки живуть і діють. Крадькома вони пробиралися на вузькі приміські вулички і виписували фарбою на парканах старі гасла, щоб лише показати, що вони до кореня не знищені. Вночі вони видряпувалися на високі фабричні димарі і прикріплювали до них свої стяги, аби лише доказати, що вони існують.

Та мало хто читав розповсюджувані листівки, а ті, що читали, хутко викидали їх геть, бо послання мертвих лякали кожного. Гасла на парканах швидко замальовувались владою, прапори з димарів знімалися, хоч наступної ночі з’являлися знову. По всій країні існували невеликі групи людей, які називали себе «мертвими у відпустці» і які робили все, щоб довести, що вони живі й не здаються.

Вони не мали зв’язку між собою. Нервові волокна партії були розірвані і кожна група діяла самостійно. Та поступово вони висували щупальці із своїх ніш. Поважні комерсанти прибували з-за кордону з фальшивими паспортами й подвійним дном у своїх валізах. Це були кур’єри. Здебільшого їх ловила влада, катувала й карала на горло. На їхнє місце приходили інші. Партія була мертва. Вона не могла ні рухатися, ні дихати, але її волосся й нігті продовжували рости. Провідники партії, які опинилися за кордоном, намагалися оживити її немічне тіло гальванічним струмом, але він лише стрясав окремими членами, не осягаючи бажаного ефекту.

Скорботна Мати... Рубашов забув про сусіда за стіною і збуджено походжав по камері — шість з половиною кроків туди, шість з половиною кроків назад. Бачив себе на округлій оксамитовій софі у картинній галереї, де пахло пилом і ваксою для підлоги. Просто зі станції він поїхав до місця зустрічі, прибувши туди на кілька хвилин раніше від умовленого часу. Був певен, що уник поліційного нагляду. Валізу, набиту зразками найновішого зуболікарського приладдя голландської фірми, залишив у камері схову на станції.

Сидів на софі, споглядаючи жіночі тіла на картинах, і чекав. Молодий чоловік, знаний як Ріхард, ватажок партійної групи цього міста, запізнювався. Він ніколи не зустрічав Рубашова раніше, так само й Рубашов ніколи його раніше не бачив. Ріхард проминув дві порожні зали, зайшов у третю й побачив на софі «товариша звідти». На колінах Рубашова лежала розгорнута книга — «Фауст» Гете у виданні всесвітньовідомого видавництва «Реклама». Молодий чоловік зауважив книгу, сторожко озирнувся довкола і сів біля Рубашова. Виглядав дуже соромливим хлопцем. Сидів на краю софи, за півметра від гостя, поклавши на коліна кепку. За фахом він був ковалем і на побачення прийшов у своєму найкращому, святковому одягу. На інші побачення він ходив у робочому комбінезоні, але, зрозуміло, не до музею.

Попередня
-= 11 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!