Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

— Вибачте, будь ласка, що запізнився, — сказав він тихо.

— Нічого, — озвався Рубашов. — Давайте спочатку поговоримо про наших людей. Маєте список при собі?

Ріхард заперечливо хитнув головою.

— Я ніколи не ношу списків при собі. Все, що вам потрібно, я маю в голові: імена й адреси.

— Добре, — сказав Рубашов. — Але як ми знайдемо потрібних людей, якщо вас заарештують?

— Я подбав про це. Список має Анна, моя дружина. Він замовк і ковтнув слину. Адамове яблуко на його горлі засмикалося. Уперше він глянув Рубашову просто в обличчя. Рубашов помітив запалені очі, на білках яких видніли тоненькі червоні прожилки.

— Анну заарештували минулої ночі, — мовив він, дивлячись на Рубашова.

Рубашов вичитав у його очах хитку, хлоп’ячу надію, що він, кур’єр Центрального Комітету, зробить чудо і виручить її.

— Так? — здивувався Рубашов і потер пенсне об рукав. — Значить, поліція має в руках список усієї групи?

— О, ні. В час арешту Анни з нею була її сестра. В останню хвилину Анна передала їй список. Сестра замужем за поліцаєм, але співпрацює з нами.

— Гаразд, — сказав Рубашов. — А де були ви, коли арештовували вашу дружину?

— Це було так, — відповів Ріхард. — Я не живу на своїй квартирі ось уже три місяці. Мій приятель працює кіномеханіком, і більшість часу я просиджую в його будці. Коли кінчається останній сеанс, я залишаюсь там спати...

Він ковтнув слину й продовжував:

— Мій приятель діставав для Анни контрамарки, і вона часто зазирала у віконце будки. Мене вона, звісно, не бачила, але коли на екрані бігли яскраві кадри, я міг виразно розгледіти її обличчя...

Він замовк. Навпроти нього висів «Страшний суд»: голі кучеряві херувими летіли крізь громовицю, звістуючи сурмами своє наближення. Ліворуч висіла картина німецького майстра. Рубашов бачив лише її частину. Решту ховала оксамитова спинка софи та Ріхардова голова. Бачив тонкі руки Божої Матері з долонями, складеними у пригоршні, і смужку чистого, голубого неба. Більше не міг роздивитись нічого, бо Ріхард, говорячи, тримав голову нерухомо, ледь похиливши її вперед.

— Он як, — увірвав мовчанку Рубашов. — А скільки років вашій дружині?

— Сімнадцять...

— Так? А вам?

— Дев’ятнадцять.

— Є діти? — поцікавився Рубашов. Він витягнув шию, але решту картини так і не зміг побачити.

— Якраз сподівалися першої, — відповів Ріхард. Він сидів непорушно, ніби вилитий з бронзи.

Запала пауза. Рубашов попросив Ріхарда перелічити всіх членів партійного осередку. Дещо перепитав і кілька адрес записав до книги замовлень з рекламою голландської стоматологічної фірми. Він записав їх у графи, спеціально залишені серед адрес місцевих дантистів та батьків міста, визбираних з телефонного довідника.

Коли Рубашов закінчив, Ріхард сказав:

— Тепер я хотів би подати вам короткий звіт про нашу працю.

— Гаразд. Я слухаю.

І Ріхард почав. Він трохи похилився вперед, поклав великі червоні руки на коліна і, говорячи, ні разу не випростався. Говорив про прапори на димарях, про гасла на парканах, про листівки, розкидані на фабриках. Говорив сухо, як бухгалтер.

Навпроти нього, дмухаючи у сурми, летіли крізь громовицю ангели. Ліворуч Божа Мати простягала свої тонкі руки. З усіх боків їх мовби стискали чиїсь плечі, груди, стегна...

«Її сніжно-білі груди були наче бокали від шампанського», — пригадав Рубашов. Стояв на цементній підлозі і прислухався, чи сусід за стіною не озветься. Не почув нічого. Підійшов до вічка у дверях і глянув на камеру 407. Побачив на дверях цятку — вічко — і засув із замком. Електричне світло заливало коридор, як завжди. Було тихо й безрадісно...

Упродовж Ріхардового звіту Рубашов не озивався. З-поміж тридцяти чоловіків і жінок, що їх Ріхард зібрав докупи після катастрофи, активними залишалося сімнадцять. Двоє, заводський робітник і його дівчина, викинулись із вікна п’ятого поверху, коли в їхню кімнату вламалась поліція. Один дезертирував і виїхав з міста. Двох запідозрено у співпраці з поліцією, але остаточно ще не доведено. Троє вийшли з партії на знак протесту проти політики Центрального Комітету. Двоє з них організували опозиційну групу, третій прилучився до поміркованих. П’ятьох заарештували останньої ночі, між ними й Анну. Двоє з п’яти вже закатовані. Залишалося сімнадцять, готових і далі розповсюджувати листівки та виписувати гасла на парканах»

Ріхард оповідав детально, щоб Рубашов якомога швидше вникнув у їхні зв’язки і справи. Наївний Ріхард! Він не здогадувався, що Центральний Комітет мав у їхньому осередку таємного інформатора, від якого Рубашов уже знав усе, розказане Ріхардом. Він не здогадувався також, що цим довіреним був його приятель, кіномеханік. Тим більше він не здогадувався, що цей приятель мав інтимні зв’язки з його дружиною Анною, заарештованою останньої ночі. Про все це Ріхард не знав нічого, зате Рубашов знав. Партія була пошматована, але її розвідка й відділ контролю функціонували. Це була чи не єдина ділянка, на якій відчувався рух. І очолював цю ділянку сам Рубашов. Зрозуміло, й про це Ріхард не знав нічого. Він знав лише одне: Анну заарештували, проте його доля незмінна — розповсюджувати й надалі листівки та виписувати гасла на стінах. Він знав також, що Рубашов був товаришем із ЦК, отож йому можна довірятись, як батькові. Член партії, однак, не смів виказувати своїх почуттів, не смів зраджувати людських слабостей. Бо той, хто мав м’яке серце й відкриту душу, мусив бути усунутий від справ, відставлений убік, викинутий із партії у самоту й позаорганізаційну темряву...

Попередня
-= 12 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!