Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

— Я вже обміркував, — спокійно сказав Рубашов. — І ось моя відповідь: вашу пропозицію я відкидаю. З погляду вашої логіки і моралі все, що ви кажете, звучить переконливо. Але цієї логіки я вже маю досить, по зав’язку. Я змучений і старий, і ця гра мені невимовно набридла. Коли ваша ласка, дозвольте мені повернутися до камери.

— Що ж, вам видніше, — кивнув Іванов, — Правду кажучи, я й не сподівався, що ви приймете мою пропозицію... відразу. Такі розмови потребують тривалішого осмислення. А тому даю вам ще два тижні. Якщо надумаєте, дайте знати. Скажу відверто: я нітрохи не сумніваюсь, що врешті-решт ви сприймете мою пропозицію.

Рубашов підвівся. Підвівся і слідчий. Він натиснув на столі кнопку і, перш ніж до його кабінету вступили конвоїри, мовив:

— Кілька місяців тому у своїй останній статті ви сказали, що найближче десятиліття має вирішити долю людства. Невже вам не хочеться бути свідком цих вирішальних подій?

Рубашов дивився поверх голови Іванова, за якою виднів краєчок білого поля на стіні. У коридорі почулися кроки, двері відчинилися. Зайшли два охоронці і по-військовому віддали честь Іванову. Рубашов мовчки став між ними й утрьох вони рушили з кабінету.

Коли існування Церкви під загрозою, вона автоматично звільнює себе від приписів морального кодексу. Для осягнення єдності дозволені будь-які методи, включно з підступом, зрадою, брутальною силою, продажем церковних знань, ув’язненням, карою на смерть. Бо єдиний і повсюдний порядок потрібен для добра суспільства, а тому індивідуум мав бути принесений у жертву заради спільного добра.

Дітріх фон Нігайм, Єпископ Верденський, року божого 1411

Уривок зі щоденника М. С. Рубашова, писаного у п’ятий день ув’язнення.

«Остаточна істина, перш ніж утвердитись як остаточна, завжди виглядає фальшем. Той, хто в кінцевому підсумку має рацію, перед підбиттям того підсумку, на думку багатьох, робить лише помилки та шкоду.

Але хто матиме рацію у кінцевому підсумку? Сьогодні цього ніхто не знає. Отож поки що мусимо діяти в борг, продаючи душу дияволу й сподіваючись, що історія нас виправдає.

Кажуть, Хазяїн завжди має при собі «Принца» Мак’явеллі. І добре. Бо з часів Мак’явеллі нічого ліпшого не було сказано про правила політичної етики. Ми були першими, хто замінив ліберальну етику «справедливої гри» 19-го століття революційною етикою століття 20-го. І правильно зробили. Бо революція, здійснювана за правилами гри в крикет, є абсурдом. В історичні періоди загального відпруження політика може бути відносно м’якою, але в переломні моменти історії не залишається нічого іншого, крім старого правила: мета виправдовує засоби. Ми впровадили в це століття неомак’явеллізм. Інші, а саме: контрреволюційні диктатури, — лише незграбно нас наслідували. Ми були неомак’явеллістами в ім’я історичної правди, і в цьому полягала наша велич; інші — в ім’я національної романтики, і в цьому — їхній анахронізм. Тому в кінцевому підсумку історія виправдає нас, а не їх...

І все-таки в даний момент ми діємо й думаємо в борг. Викинувши за борт усі умовності й правила крикетної етики, ми залишили собі єдиний провідний принцип — логіку, що випливає з дії. Ми змушені слідувати за нашою думкою аж до останнього висновку і відповідно до цього діяти. Ми пливемо без баласту, стрімко й швидко. Тому кожен дотик до стерна є справою життя або смерті.

Не так давно наш провідний сільськогосподарський експерт Б. був ліквідований разом зі своїми тридцятьма співробітниками за те, що палко відстоював думку про перевагу нітратних добрив над поташем. Хазяїн, як відомо, руками й ногами обстоює поташ. Тому Б. і його тридцятку треба було ліквідувати як саботажників. У централізованому сільському господарстві проблема нітратів чи поташу набирає грандіозного розміру: вдалий чи невдалий вибір може вирішити навіть долю майбутньої війни. Якщо Хазяїн мав рацію, історія його виправдає й екзекуція над Б. і його тридцятьма товаришами залишиться вдало зіграною більярдною партією. Якщо ж він не мав рації, то...

Важливою є лише остаточна і об’єктивна істина. Крикетні моралісти дивляться на справу з іншої точки зору: чи діяв Б. суб’єктивно щиро, коли рекомендував нітрати? Якщо ні, то відповідно до їхньої етики він заслуговував смертної кари навіть якщо в кінцевому підсумку з’ясувалося б, що нітрати таки є кращим добривом. Якщо ж він діяв щиро, то заслуговує прощення й створення умов для подальшого пропагування нітратів, навіть, коли в кінцевому підсумку це добриво занапастить усю країну.

Зрозуміло, що така етика — цілковите безглуздя. Для нас питання суб’єктивної щирості не має жодного значення. Той, хто помиляється, мусить платити, зокрема й життям. А томму, хто йде правильним шляхом, усе буде прощено. Таким є закон історичного боргу. Таким є й наш власний закон.

Попередня
-= 32 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!