Слава ЗСУ!

У кутку сиділа стенографістка. Вона була невеликого зросту, в окулярах. Коли Рубашов повернувся до неї, вона саме загострювала олівець. Зовні вона виглядала надзвичайно спокійною й ні разу не оглянулася. Безумовно, вона теж вважала прочитане Клєткіним за річ нормальну і переконливу. Вона була молода, не більше 25 років. Зростала теж після відпливу. Що для неї, генерації новітніх примітивів, могло значити прізвище Рубашов? Ось він сидів перед сліпучим рефлектором, не в силі розплющити змокрілі очі, а вони читали безбарвними голосами звинувачення і дивились на нього безбарвно-байдужими очима, немовби він був кроликом на дослідницькому столі.

Клєткін дійшов до останнього розділу, який, як виявилось, був «цвяхом програми». У ньому розповідалося про замах на життя Хазяїна. Таємничий X., що про нього був згадав Іванов на першому допиті, знову вийшов на кін. З читаного виходило, що цей X. був помічником директора кремлівської їдальні, з якої, коли Хазяїн був особливо зайнятий, йому приносили бутерброди. Самі по собі ці бутерброди не були таємницею — про них навіть писали у пресі на підтвердження спартанської скромності вождя. А тим часом згаданий X. за наказом Рубашова саме цими бутербродами мав отруїти Хазяїна.

Коли Рубашов відкрив очі, Клєткін уже перестав читати й уважно дивився на арештанта. Потім звичним, рівним голосом, радше стверджуючи, ніж запитуючи, сказав:

— Ви вислухали звинувачення й визнаєте себе винним?

Рубашов хотів зосередитись на обличчі слідчого, але не зміг — знову мусив заплющити очі. На кінці його язика вже крутилась ущиплива відповідь. Натомість він тихо, так, що навіть стенографістка мусила витягнути шию, сказав;

— Я вважаю себе винним у тому, що не зрозумів історичної необхідності, на якій ґрунтується політика уряду, і тому розвинув у собі опозиційні погляди. Я вважаю себе винним у тому, що дозволив собі керуватися сентиментальними імпульсами і таким чином прийшов у суперечність з історичною потребою. Я відкрив свій слух лементові приречених і тому став глухим до аргументів, які доводили необхідність жертвувати ними. Я вважаю себе винним у тому, що питання вини й невинності поставив вище корисності й шкоди. І нарешті, я вважаю себе винним у тому, що ідею людини поставив вище ідеї людства...

Зупинився. Хотів розплющити очі, але світло лампи проникало в сам мозок, і він знову безпорадно закліпав повіками. Відвернувся від лампи і зупинив свій зір на стенографістці, яка щойно скінчила нотувати його слова. Бачив її профіль. На ньому лежала легка іронічна усмішка.

— Я знаю, — провадив Рубашов, — що мій ухил у випадку його реалізації міг бути смертельною небезпекою для революції. Всяка опозиція на критичних закрутах історії містить у собі мікроб розколу організації, а отже, й мікроб громадянської війни. Гуманістична м’якосердість, лібералізм, демократія в часи політичної незрілості мас є самогубством для революції. А тим часом мої опозиційні погляди випливали саме з симпатії до цих ліберальних методів, з виду таких привабливих, але фактично смертельних. Визнаю, що домагання ліберальних реформ, припинення терору, впровадження ширшої демократії, послаблення контролю в партії, все це в теперішній ситуації є об’єктивно шкідливим, а тому за своїм характером і контрреволюційним...

Рубашов знову зупинився, бо в горлі пересохло і голос його захрип. Чув, як подряпує олівець секретарки. То був єдиний звук у цій неймовірній тиші. Рубашов підвів голову і, не розплющуючи очей, закінчив:

— Лише в цьому плані ви можете вважати мене контрреволюціонером. Що ж до абсурдних обвинувачень, прочитаних вами, то вони до мене не мають ніякого відношення.

— Скінчили? — в’їдливо запитав Клєткін.

У його безбарвному голосі з’явилась нотка брутальності. Ця брутальність забриніла так різко, що Рубашов здригнувся. Яскраво освітлена з-за спини постать слідчого залишалася непорушною. Рубашов нарешті знайшов точну характеристику Клєткіна — «коректна брутальність».

— Ви не сказали нічого нового, — тим самим сухим, шкребучим голосом мовив Клєткін. — В обох ваших попередніх каяттях зазначено, що ваша позиція була «об’єктивно контрреволюційною й шкідливою для інтересів народу». Обидва рази ви принижено просили у партії прощення і клялися у вірності керівництву. Зараз ви сподіваєтеся відбутися таким самим способом утретє. Зроблена вами щойно заява є звичайним окозамилюванням. Ви признаєте свою опортуністичну позицію, але заперечуєте акти, які логічно з неї випливають. Я вже казав вам, що цього разу ви так не викрутитесь.

У тиші Рубашов почув зміну в гудінні лампи — світло подужчало.