Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

Так вони сиділи, попивали лікер і каву, трішки п’яніли для гумору й перемовлялися. Наповнюючи ще раз чарки, фон З. раптом сказав:

— Пане Рубашов, якщо б вам знову довелося здійснити революцію й усунути Хазяїна, то, будь ласка, подбайте про центри плекання морських свинок...

— Таке навряд чи можливе, — відповів Рубашов з усміхом, — хоч подібні надії певно, плекаються серед ваших друзів?

— Ще б пак! — погодився фон З. легким, жартівливим тоном. — Судячи з останніх судових процесів, у вашій країні відбуваються дивні речі.

— Отож ваші друзі вже, певно, вибудовують плани на випадок отих, підкреслюю, неправдоподібних змін?

На це фон З. відповів коротко й чітко, мовби заздалегідь готувався до цього питання:

— Тихо сидіти й дивитися. Хоча за відповідну компенсацію можна було б...

Радник не закінчив речення. Вони стояли біля бару з чарками в руках.

— Яку ж компенсацію ваші друзі призначили? — спитав Рубашов, відчуваючи, що його легкий тон звучав досить штучно.

— Можу сказати, — відповів фон З., після чого назвав велику південну провінцію, знану своєю пшеницею та заселену національною меншістю.

На цьому співрозмовники розійшлися.

За всі ці роки Рубашов ні разу не згадав про ту розмову. Порожні балачки за кавою й коньяком — як пояснити Клєткіну абсолютну нікчемність і неістотність тієї сцени? Сонний, з безпорадним виразом на обличчі. Рубашов дивився на Клєткіна, що закам’яніло і незворушно височів за столом. Ні, пояснювати йому щось про морських свинок було безглуздо. Він би все одно нічого не втямив. Він ніколи не пив коньяку з чужими дипломатами. Досить послухати, як він читає текст звинувачення. Затинаючись, ставлячи наголос не на ті склади. Пролетарського походження, він навчився читати й писати, вже будучи дорослим. Він ніколи не зрозуміє, що в компанії дипломатів розмова, почавшися з морських свинок, може закінчитись бог знає чим.

— Отже, ви визнаєте, що ця розмова справді мала місце, — сказав Клєткін.

— Так, але суть її була цілком невинною... — відповів Рубашов утомлено, відчуваючи, що Клєткін зіпхнув його на ще один щабель додолу.

— Такою ж невинною, — зауважив Клєткін, — як ваші теоретизування в присутності молодого Кіффера про потребу усунення вождя силою?

Рубашов зняв окуляри. А й справді, чи була ця розмова такою невинною, як він собі уявляв? Авжеж, він не провадив «переговори» і не укладав жодних «угод». Зрештою, фон З. і не мав повноважень на такі угоди. Цю розмову можна було розцінювати, послуговуючись таким дипломатичним терміном, як зондування противника. Але в даному разі навіть це зондування було ланкою у логічному ланцюгу його ідей того часу. До того ж воно вкладалось у певні партійні традиції. Чи ж не пристав Бог-отець незадовго до революції на послугу генерального штабу тієї самої країни, аби лишень прискорити своє повернення додому з еміграції та допровадити революцію до перемоги? Чи ж не зрікся він при укладенні миру у Брест-Литовському певних територій за невтручання противника у справи революції? «Старий жертвує простір, щоб виграти час», — казали тоді у партійних верхах. Забута «невинна» розмова пасувала до ланцюга так добре, що навіть Рубашов почав дивитися на неї очима Клєткіна. Того самого Клєткіна, який так незграбно читав, незграбно думав, міг сприймати лише прості, загальнозрозумілі висновки. Мабуть, через це він нічого не тямив у морських свинках... До речі, звідки Клєткін дізнався про цю розмову? Або хтось підслухав, що у посольстві було не так легко, або ж огрядний фон З. був агентом-провокатором, приставши на цю роль бозна з яких незбагненних причин. Зрештою, подібні речі траплялися й раніше. Виходить, на нього було наставлено пастку, сконструйовану і приведену в дію відповідно до примітивного мислення клєткіних і Хазяїна. А він, Рубашов, так легковажно попався в неї!

— Будучи так добре поінформованими про зміст моєї розмови з фон З., — сказав Рубашов, — ви прекрасно знаєте й те, що вона не мала жодних наслідків.

— Це тільки тому, що ми вчасно заарештували вас та інших опозиціонерів. Інакше ви обов’язково реалізували б свої зрадницькі наміри.

Що Рубашов міг сказати у відповідь? Може, те, що коли навіть хотів би реалізувати свої опозиційні ідеї, то все одно б не зміг, бо був надто старий і зношений, отож міг тільки опозиційно думати, але не діяти? Може, втовкмачити йому, що активність так званої опозиції зводилася до двозначних розмов і не більше, бо стара гвардія була вичерпана й безсила, як і він сам? Якої акції можна було сподіватися від людей, виснажених роками підпільної боротьби, вкритих вогкістю тюремних стін, серед яких вони провели половину молодості, духовно спустошених постійним нервовим напруженням, що породжувалося тамуванням фізичного страху, про який ніколи не говорилося, але який завжди існував і з яким треба було давати раду самому, потайки від інших, — і все це впродовж багатьох років, десятків років? Знесилені засланням та еміграцією, фракційною боротьбою в партії, не кажучи вже про безоглядність цієї боротьби, зранені безконечними поразками й зневірою в кінцеву перемогу, який, власне, опір могли зчинити ці люди? Активної, організованої опозиції проти Хазяїна ніколи не було. Все зводилось до балачок, безсилого загравання з вогнем, бо покоління старої гвардії видавило з себе все, що могло; видавило з себе все до останньої каплі, до останньої калорії духу. І, як мертві на французькому цвинтарі, вони тепер бажали одного — СПАТИ, чекаючи, поки нащадки виправдають їх.

Попередня
-= 69 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!