Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Ніч ополудні

Під час допиту його стан коливався між апатією й незвичайною, просвітленою бадьорістю. Лише раз він втратив свідомість у буквальному значенні того слова. Та хоч як часто опинявся він на грані запаморочення, почуття гордості виповнювало його свіжими силами і рятувало від чергового приниження. В такі моменти він поспішав запалити цигарку, зосереджував увагу на своєму пенсне і переходив до нового випробування.

Деколи дивувався зі своєї фізичної витримки, хоч знав, що пересічна думка встановила доволі вузькі межі людській витривалості. Більшість людей не мали й уявлення про дивовижну гаму людських можливостей. Він чув про в’язнів, яких позбавляли сну на п’ятнадцять і двадцять діб, і вони витримували.

Коли на першому допиті у Клєткіна Рубашов підписав своє зізнання, він думав, що на тому все кінчилось. Але на другому допиті він зрозумів, що клубок щойно почав розмотуватися. Обвинувачення складалося з семи пунктів, а він капітулював лише щодо одного. Був навіть певен, що чашу приниження випив сповна. Тепер відкрив, що безсилля мало стільки ж ступенів, скільки й сила; що поразка була не менш виснажливою, ніж перемога, і що глибина поразки була безмежною. Крок за кроком Клєткін зіштовхував його по драбині вниз.

Зрозуміло, що всю цю справу він міг спростити. Міг одним духом підписати всі звинувачення, або ж відразу всі заперечити і мати спокій. Але дивне, незрозуміле почуття обов’язку не дозволяло йому піддатися тій спокусі. Його життя було настільки однобоким, що з феноменом «спокуса» він був знайомий лише теоретично. Тепер спокуса товаришувала йому днями й ночами. Вона була скрізь: у камері, напівпритомних подорожах коридором і в світлі диявольської лампи на допиті. Ця спокуса втілювалася в слово, яке колись прочитав на воротах французького цвинтаря — СПАТИ.

Вистояти перед цією спокусою було важко, бо вона була простою й спокійною, не підфарбованою і не хтивою. Вона була німою й не послуговувалася жодними аргументами. Зрештою, всі аргументи були на боці Клєткіна. Вона тільки німо підсовувала слова, що їх хтось написав на заяложеному клаптику паперу — «умри мовчки».

Деколи, в моменти апатії, що наставали після ясної бадьорості, його уста ворушилися, але Клєткін нічого не чув. Вдавано кашляв тоді і поправляв манжети сорочки. Рубашов сприймав це як сигнал і починав протирати своє пенсне та розгублено і бездумно притакувати, бо встиг уже зрозуміти, що спокуса була отим німим співрозмовником, якого він, думалося, забув, і якому, здавалося, не місце в цьому кабінеті, — вона була тією самою «граматичною фікцією».

— Отже, ви заперечуєте ведення переговорів від імені опозиції з представником чужої держави з наміром заручитися її допомогою в поваленні теперішньої влади? Ви також заперечуєте свою готовність заплатили за отриману пряму чи опосередковану допомогу певними територіальними концесіями?

Так, Рубашов заперечував це. Тоді Клєткін вичитав із паперів і дату, й обставини цих переговорів із одним чужим дипломатом, а заразом пригадав давню незначну сцену, яка набувала зовсім іншої ваги в інтерпретації Клєткіна. Сонний і збентежений Рубашов дивився на Клєткіна й відчував, що пояснювати йому невинність тієї сцени було справою безнадійною.

Було то після офіційного обіду в посольстві в Б. Поруч із Рубашовим сидів огрядний фон З., другий радник посольства, громадянин тієї самої держави, в якій зовсім недавно працівники поліції повибивали йому на допитах зуби. Між ними зав’язалась невимушена розмова про певні породи морських свинок, що їх колись плекали батько співрозмовника й батько Рубашова. Не виключено, що свого часу їхні батьки навіть листувалися між собою, а може, й обмінювалися рідкісними екземплярами свинок.

— Цікаво, що сталося з морськими свинками вашого батька? — запитав фон З.

— Їх усіх порізали й поїли під час революції, — засміявся Рубашов.

— А свинок мого батька перероблено на ерзац жиру, — меланхолійно інформовував співрозмовник.

Фон З. не крився зі своєю неприязню до режиму, який, мабуть, лише через недогляд забув усунути його з дипломатичної служби.

— Ми опинилися в однаковій ситуації, — провадив радник, попиваючи лікер із чарки. — І ви, і я нині — пережиток. З плеканням морських свинок раз і назавжди покінчено. Ми живемо в століття плебеїв...

— Але не забувайте, що я на боці плебеїв, — сказав Рубашов, посміхаючись.

— Я не це мав на думці, — заперечив фон З. — Якщо говорити щиро, я теж погоджуюся з програмою нашого опудала з вусиками. От коли б він тільки менше кричав під час промов. Але якщо йдеться про окрему особу, то її нині залюбки можуть розіп’яти за саму лише її віру...

Попередня
-= 68 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!