Слава ЗСУ!

А одного дня Рубашов навіть здобув перемогу. Це сталося, коли вони дійшли до пункту про саботаж в алюмінієвій промисловості. Хоч цей пункт і не важив багато у загальній сумі вже визнаних ним злочинів, Рубашов бився за нього з такою самою наполегливістю, як і за найважливіші пункти. Словесна дуель тяглася цілу ніч, і Рубашов стер на порох усі докази слідчого. Хрипким від утоми голосом він сипав числами й датами, які, на диво, в потрібний момент з’являлися у його голові. За цілу ніч Клєткін так і не міг знайти нитку, за яку потягнувся б увесь клубок. Між іншим, під час їхньої другої чи третьої зустрічі між ними постала неписана угода, за якою Клєткін, знайшовши логічну мотивацію вчинку — навіть якщо сам той «вчинок» був чистою абстракцією, — мав право обставляти його всіма потрібними подробицями чи, як казав Рубашов, ставити крапки над «і». Навіть не замислюючись над цією угодою, вони звикли до неї, і ні один, ні другий уже не розмежовували того, що Рубашов фактично здійснив, і того, що міг потенційно здійснити внаслідок своїх опозиційних поглядів. Поступово вони втратили відчуття уявного й дійсного, логічного домислу й факту. Деколи Рубашов усвідомлював цю химерну підміну і переживав щось на зразок пробудження з дивного, п’яного стану. Що стосується Клєткіна, то ніякого розриву між уявним і дійсним він не помічав.

Майже під ранок, коли Рубашов і далі заперечував факт саботажу під час свого керівництва алюмінієвою промисловістю, у голосі Клєткіна з’явилась нервозність, схожа на ту, що пойняла його, коли Заяча Губа переплутав завчені відповіді. Несподівано він посилив світло у лампі, чого не робив уже досить давно, але, помітивши на обличчі Рубашова іронічну усмішку, враз зменшив його. Тоді знову поставив кілька швидких питань, які Рубашов так само швидко розбив сильними аргументами. Наприкінці слідчий сказав:

— То ви рішуче заперечуєте свою причетність до шкідництва й диверсій у ввіреній вам галузі промисловості? Ви рішуче заперечуєте свою участь у підготовці таких диверсій?

Рубашов кивнув, повний цікавості, що з того вийде. Клєткін різко повернувся до стенографістки й сказав:

— Запишіть: у зв’язку з браком доказів слідчий пропонує зняти з обвинувачення пункт про саботаж і диверсії...

Щоб приховати дитяче почуття тріумфу, яке охопило його, Рубашов хутко запалив цигарку. Вперше він здобув перемогу над Клєткіним! Усвідомлював, що це була патетична, мала, локальна перемога у програній на широкому фронті битві, але — перемога. Востаннє він переживав це солодке почуття багато місяців, багато років тому!

Клєткін забрав від секретарки протокол допиту і відпустив її. Рубашов підвівся, а Клєткін, подаючи йому свою авторучку, сказав:

— Саботаж і диверсія в промисловості, як показує досвід, є найефективнішим засобом створення труднощів для уряду та провокування невдоволення серед робітників. Чому ви так уперто твердите, що опозиція не користувалася цими методами і не планувала їх?

— Тому що це технічний абсурд, — відповів Рубашов. — А ще тому, що цей жупел шкідництва провокує епідемію загального донощицтва, якого я терпіти не можу.

Невеличкий тріумф освітив Рубашову думки і змусив його говорити голосніше, ніж звичайно.

— Якщо, по-вашому, диверсія й саботаж — вигадка, то що є справжньою причиною невдач нашої індустрії? — поцікавився Клєткін.

— Низька платня, рабські умови праці й варварські дисциплінарні заходи, — сказав Рубашов. — Сам знаю кілька випадків у своїй галузі, коли робітників було розстріляно як саботажників тільки за те, що вони з перевтоми допустили дрібне недбальство. Якщо робітник запізнюється на кілька хвилин, його відразу звільняють з «вовчим білетом», з яким він уже не знайде собі жодної путньої праці.

Клєткін глянув на Рубашова звичним невиразним поглядом, а тоді таким самим невиразним голосом запитав:

— Ви мали годинника у дитинстві?

Рубашов із подивом витріщився на нього. Що було найхарактерніше в цьому неандертальському примітивові, то це абсолютна відсутність почуття гумору, безпросвітна понурість.

— Не хочете відповідати? — не вгавав Клєткін.

— Чому, будь ласка, — згодився Рубашов, не перестаючи дивуватися.

— У скільки років вам подарували першого годинника?

— Точно не пригадую. Мабуть, у вісім чи дев’ять...

— А я — сказав Клєткін коректним голосом, — тільки у шістнадцять років довідався, що година складається з шістдесяти хвилин. Селяни з мого села, коли їм треба було дістатись до міста, йшли на станцію на світанку, лягали у залі очікування й спали, доки не прибував поїзд. А він, як правило, прибував у полудень. Бувало, що приходив увечері або й наступного ранку. Й ось ці селяни тепер працюють на наших фабриках і заводах. Наприклад, неподалік від мого села стала до дії найбільша в Європі сталеварня. Спочатку деякі селяни між годинами розливу сталі вкладалися спати, і не було іншого виходу, як поставити їх під суд і розстріляти. В інших країнах селяни мали по двісті років часу, аби привчитися до промислової дисципліни й поводження з технікою. У нас вони мають для цього лише десять років. Якщо б ми не видавали їм «вовчих білетів» і не розстрілювали за недбальство, вся країна зупинилася б на мертвій точці, а селяни дрімали б на заводських подвір’ях, поки й трава поросла б на заводських димарях. І все обернулося б таким, як було. Торік до нас приїжджала жіноча делегація з Манчестера, з Англії. Ми їм показали все, що мали. А вони, повернувшись додому, почали обурено писати в газетах, що текстильники Манчестера ніколи б не працювали в таких умовах, у яких працює наш робітник. Я вичитав, що їхній текстильній промисловості скоро сповниться двісті років. Я також вичитав, які умови там мав робітник двісті років тому, коли індустрія лише закладалася. Ви, громадянине Рубашов, послуговуєтесь аргументами тих жіночок з делегації, хоча мали б розумітися на цих справах далеко краще. Мені лишається тільки дивуватися, звідки між вами така солідарність. А втім, я знаю: і вони, і ви отримали свого першого годинника ще в дитинстві...