Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

Клєткін поправив манжети і закінчив доволі незграбно:

— І лише тоді ви й ваші друзі отримаєте належну пошану і співчуття, у вияві яких вам сьогодні відмовлено.

Говорячи це, він підсунув заготовлений текст зізнання до Рубашова й подав йому авторучку. Рубашов підвівся і з натужною посмішкою сказав:

— Мені дуже хотілося знати, як виглядають неандертальці, охоплені сентиментальністю. Тепер я знаю.

— Не розумію вас, — сказав Клєткін, теж підводячись.

Рубашов підписав зізнання, у якому значилось, що він коїв злочини з «контрреволюційних переконань», а також запродавшись чужій державі. Випроставшись, побачив портрет Хазяїна на стіні. І знову згадав вираз легкої іронії й меланхолійного цинізму, з яким кілька років тому той востаннє потиснув йому руку.

— Байдуже, — сказав Рубашов. — Є речі, що їх могли розуміти лише Іванови, Рубашови й Кіффери. Але все це позаду...

— Я дам розпорядження, щоб до суду вас ніхто не турбував, — після короткої паузи сказав Клєткін, знову закам’янілий і незворушний. — Може, маєте якесь особливе бажання?

— СПАТИ, — сказав Рубашов.

Попрямував до відкритих дверей і спинився біля конвоїра. Зі своїм пенсне й цапиною борідкою виглядав поруч із велетнем в однострої цілком старим, миршавим, непомітним...

— Я скажу, щоб вам не перешкоджали спати, — додав Клєткін.

Коли Рубашов вийшов і двері зачинилися, він знову всівся за стіл. Кілька секунд сидів непорушно. Тоді задзвонив, і до кабінету зайшла стенографістка.

— Товаришу Клєткін, вітаю вас із перемогою! — сказала вона піднесено.

Клєткін зменшив напругу у лампі до нормальної.

— Ця річ, — кивнув він головою на лампу, — плюс безсоння й фізичне виснаження. Все це справа людської конституції.

Граматична фікція

Не вказуй нам мети, не показавши шляху

Бо засоби і ціль, мета і шлях

Так зв’язані і навзаєм залежні

Що кожен шлях веде до іншої мети.

Фердінанд Ласаль. Франц фон Зікінген

— «На питання, чи він вважає себе винним, підсудний Рубашов відповів виразним «так». На дальше питання державного прокурора, чи діяв підсудний як агент світової контрреволюції, він знову відповів «так», але тихіше...»

Донька двірника Василя читала, повільно вимовляючи кожний склад. Газету вона розклала на столі і водила пальцем по рядках, час від часу доправляючи квітчасту хустину на голові.

— «На питання, чи потрібен йому адвокат, підсудний заявив, що відмовляється від цього права. Після цього суд перейшов до читання обвинувачення...»

Василь лежав на ліжку, обличчям до стіни. Віра Василівна не могла б сказати, слухав батько чи спав. Часом він щось мимрив сам до себе. Але вона вже звикла до цього і не звертала уваги на батькові примхи. Вже стало звичаєм, що кожного вечора з «освітньою метою» вона уголос читала газету, навіть тоді, коли після роботи на фабриці були збори і вона поверталася додому пізно.

— «Судове засідання вважає доведеним, що підсудний Рубашов винен за всіма пунктами обвинувачення. Це підтверджується сукупністю документів, а також його зізнаннями на попередньому слідстві. На питання голови суду, чи має підсудний якісь скарги щодо ведення слідства, підсудний відповів «ні» і додав, що зізнання подав добровільно, у щирому каятті за свої контрреволюційні злочини...»

Василь лежав, як мертвий. Над ліжком, прямо над його головою, висів портрет вождя. Поруч із портретом стирчав іржавий цвях, на якому ще недавно висіла фотографія Рубашова у формі червоного командира. Рука машинально шаснула до дірки в матраці, де Василь ховав засмальцьовану Біблію. Біблії не було. Невдовзі після арешту Рубашова донька знайшла її й викинула на смітник, теж з «освітньою метою».

— «На прохання прокурора підсудний почав оповідати про своє переродження з ухильника від лінії партії до контрреволюціонера й зрадника Батьківщини. Перед схвильованою аудиторією Рубашов почав так: «Громадяни судді! Я розкажу, що змусило мене капітулювати перед слідчими і перед вами, представниками справедливості в нашій країні. Моя розповідь покаже вам, як найменший ухил від партійної лінії мусить неминуче закінчитися контрреволюційним бандитизмом. Неминучим результатом нашої опозиційної боротьби було те, що ми скочувалися далі й далі униз, у болото. Я розкажу вам про своє падіння, хай це послужить пересторогою для тих, хто в цю вирішальну годину ще коливається, ще має приховані сумніви щодо партійного керівництва та правоти лінії партії. Покритий ганьбою, затоптаний у бруд, стоячи на краю могили, я розкажу вам про сумний шлях зрадника, щоб це стало наукою для мільйонів у нашій країні...»

Попередня
-= 76 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!