Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

Та все ж інколи цей дивний співрозмовник прокидався. То він цілком несподівано відгукувався на мелодію чи навіть на натяк мелодії, то на згадку про згорнуті руки Скорботної Матері, то на спомин дитинства... Це було так, наче хтось торкав камертон і чулися якісь особливі вібрації. Цей тон створював стан, що його містики називали «екстазом», а священики — спогляданням. Новітні психологи називали цей стан «океанічним відчуттям». Особа у цьому стані немовби розчиняється, як крупинка солі у морі. І в той же час безкрає море, здавалося, вміщувалося в крупинці солі. Цю крупинку неможливо було локалізувати в часі чи просторі. Поставав стан, у якому думка втрачала напрям і починала ходити колом, як стрілка компаса над полюсом. Подібно до стрілки, думка крутиться, доки не відірветься від осі, доки не опиниться у вільному просторі. Тоді вона мчить, як промінь світла в нічній пітьмі, доки всі думки й почуття, навіть біль і радість, стануть лише спектральними лініями цього променя, переломленого крізь призму свідомості.

Рубашов кружляв по камері. Раніше він не дозволив би собі такої мрійливості. Тепер же він не відчував сорому. На порозі смерті метафізичне ставало реальним. Зупинився біля вікна і притулився чолом до холодної шибки. Над кулеметною вежею виднілася голуба смуга. Точніше, вона була блідо-голубою і нагадувала йому блакить, яку він бачив іще хлопцем, лежачи на траві у батьковому парку й дивлячись на темне гілля тополь, що коливалося на тлі неба. Отже, досить було голубої смуги, аби викликати «океанічне почуття». Недавно йому довелося читати, що, згідно з останніми відкриттями астрофізики, розміри Всесвіту обмежені. Тобто, космічний простір не мав меж, але був замкнутий, як поверхня сфери. Він так і не зміг як слід зрозуміти цього тлумачення, але зараз йому хотілося знати геть-чисто усе про Всесвіт. Рубашов пригадав, де саме вичитав цю інформацію. То було під час першого арешту в Німеччині. Товариші нелегально передали йому примірник підпільної газети. У її верхній половині, в трьох колонках, говорилося про діяльність партії по підготовці страйку на текстильних фабриках, а внизу дрібними літерами було видрукуване повідомлення про астрофізичне відкриття. Половина тексту була відірвана, і він так і не дізнався, чим закінчувалася стаття.

Стоячи біля вікна, він постукував знятими окулярами по стіні. Ще хлопцем Рубашов мав бажання студіювати астрономію, але протягом сорока років його займали зовсім інші справи. Чому прокурор не поставив йому такого питання: «Підсудний Рубашов! Що вам відомо про безмежність Всесвіту?» І він би не знав, що відповісти. Ось, власне, в чому полягала його справжня вина!

Читаючи тоді підпільну газету у камері-одиночці, коли суглоби ще боліли після тортур, він опинився раптом у стані дивної екзальтації — «океанічне почуття» підхопило його на свої хвилі. Пригадав, що тоді йому стало чомусь соромно. Партія не дозволяла таких почуттів, називаючи їх дрібнобуржуазним міфом, «втечею від свого обов’язку», «дезертирством з поля класових битв». «Океанічне почуття» було почуттям контрреволюційним. У боротьбі треба твердо стояти на землі, обома ногами. І партія вчила, як це робити. Безмежність була політично-підозрілою величиною, а «я» — підозрілою категорією. Партія не визнавала існування ані першого, ані другого. Дефініція індивідуума була така: сила одного мільйону, поділена на мільйон.

Партія не допускала вільного самовияву одиниці і водночас вимагала від неї готовності до самопожертви; вона не давала їй права вибирати між злом і добром, і водночас вимагала вміння знаходити правильний шлях. Вона позбавляла особу можливості розрізняти добро й зло, — і водночас патетично розводилася про вину й зраду. Індивідуум був поставлений під знак економічної приреченості, під колесо годинника, заведеного раз назавжди — його не можна ані зупинити, ані притишити, — і водночас партія вимагала крутити колесо цього годинника у протилежний бік. Вочевидь, десь у розрахунках трапилася помилка; рівняння не сходилося...

Сорок років він боровся проти економічної приреченості. Вона була головною хворобою людства, раковою пухлиною, що роз’їдала його нутрощі. Треба було терміново робити операцію, а решта лікувального процесу мала прикластися сама собою. Все інше — дилетантизм, романтика, шарлатанство. Бо не можна вилікувати смертельно хворого жалібними умовляннями. Єдиним розв’язком був скальпель хірурга і його холодні розрахунки. Та кожного разу, коли вирізалася пухлина, на її місці з’являлася нова. І знову рівняння не сходилося.

Сорок років він жив, суворо дотримуючись присяги своєму орденові — Партії, суворо дотримуючись правил логічних умовиводів. Він випалив кислотою розуму зі своєї свідомості рештки старої, нелогічної моралі. Він не піддався спокусам мовчазного партнера, боровся проти «океанічного почуття» всіма силами. І куди це його привело? Засади, безсумнівно правильні, привели до результату, що виявився цілковитим абсурдом. Неспростовна логіка висновків Іванова й Клєткіна кинула його в цю фатальну диявольську гру відкритого суду. Мабуть, недобре, коли людина суто логічно простує за думкою, аж до її кінцевої розв’язки.

Попередня
-= 80 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!