Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Нікудишній

• Ласкаво прошу, заходьте. – пролунав знайомий благодушний баритон. До тої міри благодушний, що його власник заслуговував на підбите око та поганий настрій. Злостивий помисел розлився приємним теплом по тіло Доу. Це надало йому сил.

• Звісно, звісно. – вишкірився чоловік, заходячи.

• Радий вас сьогодні бачити, Джоне. – сказав психотерапевт своїм потойбічно-лагідним голосом.

• І я вас. – вираз обличчя новоприбулого перекинувся на огидну гримасу. Співрозмовник не подав на те жодного виду.

“Я би, тебе клятого, спалив разом із твоїм кабінетом! Хай би тобі грець!”

Доу мнихався. Вдавано оглядав кімнату, хоч у ній явно нічого не змінилося: м’якого відтінку бежеві стіни з казковими картинами, м’яке тепле освітлення, то із темної зовні воно видавалося заяскравим, м’яке зручне крісло, в котрому можна розчинитися, як немовляті в утробі матері, м’яка привітна мармиза мерзотника, котрий сидить навпроти в такому ж кріслі, низенький столик (теж м’який?) із серветками з одного боку та відкритим ноутбуком з іншого.

“Курва! Курва! Курва!”

Джона кожного разу вкурвлювала ця нав’язлива м’яка, домашня, безпечна атмосфера. Бачене мало би заспокоювати, наводити на довірливий, задушевний лад. За задумом дизайнера. Напевне. Проте фактично воно дратувало своєю награністю, очевидною дволикістю, фальшем. Навколишня картинка задрочила чоловіка настільки, що в нього заходилось тіпатися око.

• З вами все гаразд? – запитав Михайло.

“Якщо він, падло, мене як зазвичай спитає про мої почуття, то я підскочу до столу, схоплю ноут та вперіщу харцизяку в писок так сильно, що його зуби аж із потилиці повилітають! То й що з того, що він більший од мене удвічі, що його біцепс, як моє стегно, що його голова немовби виростає прямісінько з плечей? Головне – ефект несподіванки!”

• Як зазвичай. – відповів злостивець, натягуючись єством, ніби тятива луку.

• Може кави? – запропонував вернигора. – Латте? Капучино? Еспресо? Корето?

Доу не на жарт розгубився. Його всесильну злість неначе рукою зняло. Неначе розбишака-вітер умент задув свічку. Неначе тонучий ковтнув свіжого повітря, випадково знайшовши ногами опору на дні водойми.

Як же ж давно він не пив кави. Здавалося, ще з минулого життя.

Джон недовірливо озирнувся навколо у пошуках камер: хитрий падлюка хоче його підставити. Хоче…

• На вашому місці я би обрав корето. – психотерапевт делікатно підморгнув. – Це з лікером.

Спраглий облизав язиком пошерхлі губи.

“А що вони зі мною зроблять? Вб’ють?” – благодушно-самовпевнений вишкір з’явився на його лиці.

• Нехай корето.

Вернидуб підвівся.

“Господи! Який же він усе ж здоровенний!” – заледве не вирвалося вголос у Доу.

• А ви сідайте, Джоне. Кава буде за хвилину.

Онімілий нарешті зрушив із місця, доплентав до крісла, завалився.

Михайло легкою ходою дійшов до протилежної від дверей стіни, щось там натиснув. Відкрилася ніша з кавовим апаратом, склянками, пляшечками, судочками, холодильним відділенням та іншими приємними кухонними дрібничкам.

Попередня
-= 2 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!