Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Нікудишній

“Клятий прогрес.” – з веселою заздрістю подумав чоловік.

Кімнатою залунали приємні деренчання та дзвін посуду. Згодом приміщення заполонив божественний кавовий запах. Він одразу ж взявся лоскотати Доу в носі. Вище, вище, вище, аж поки не сягнув розуму. Малесенька м’якесенька пір’їнка пестила єство чоловіка. Той почав танути у м’якому кріслі. І тільки далека тривога – десь на периферії свідомості – ніяк не відпускала розслабитись остаточно та безповоротно, неначе клята горошина для нещасної принцеси. Горошина, що з плином часу зухвало виростає в здоровенне хиже одоробло.

Джонова увага перемкнулася на стопку серветок на столі перед ним. Йому вмент згадалась історія, розказана одним зі співробітників: як лукавий мозкоправ змусив того плакати. Плакати, сука, плакати! Змусити здоровенного стокілограмового тупого бугая! Плакати, як маленька дівчинка! Це ж яке приниження! Яка ганьба! Доу вважав себе кращим за ту нюню. Але ж сам факт, що хтось. Сама тільки можливість, що він!

Рідне, звичне серцю роздратування піднялося з глибин єства. А сором, відчуття роз’ятрености підтвердили доречність власного праведного гніву. Тепер чоловік почувався, як завжди під час сеансів. Стабільно. Хвилинну слабкість він списав на хитрий підступ мозкоправа (а траплялося то не рідко), проте, не дивлячись на ядучу образу, відмовлятися від кави не намірявся.

Доу також згадалося, як його інший колега по роботі, колись професор філософії, розповідав про принципове лукавство нововведень: цієї гадючої психотерапії з її “терапевтами” та “клієнтами”. Слово “терапевт” з грецької перекладається, як “той, хто лікує”. “Клієнт” з тієї ж грецької – “той, що слухає”. Якщо один “лікує”, а інший його “слухає”, то де тут логіка? Хто лікується? Той, хто слухає? Але ж він не слухає – говорить! Він відповідає на дурні запитання, повертається до речей, які вже давним-давно вирішені, які канули в Лету – потонули в річці!

“Суть усьому – мука! – волав колишній професор. – Ми й так тут не солодко живемо, а їм мало того! Вони хочуть, аби ми ще більше мучилися!”

Поглинутий невтішними, одначе до певної міри мазохістсько-приємними думками, Джон не помітив, як перед ним на столі виникла філіжанка кави, а навпроти нього у кріслі вже сидів, щиро посміхаючись, Михайло.

• Смачного.

Чоловіка витурило з міркувань. Він аж стрепенувся, огледівся навколо підозріло, побачив до відрази приємну мармизу вернигори, побачив чашку, взяв то рук. Зупинився. З горнятка на нього дивилося миле ведмеже личко з молочної піни. На мить, тільки на коротку мить, Доу дав слабину: його серце розм’якло. Але він швидко з тим упоравсь і повернувся до норми. Пили мовчки.

Слово взяв терапевт.

• Як ваш тиждень?

• Як завжди. – буркнув клієнт.

• Може сталося чого новенького? – м’яко усміхався перший.

• Нічого? – єхидно вишкірився другий.

Мовчанка.

Джон не витримував подібних сцен – цієї псячої німоти, котра не рідко “прикрашала” його перебування в кабінеті. Чим довше панувала тиша – тим сильніше дратувався чоловік. Підсилювала пересердя пика співрозмовника: така із себе вся нарочито щира, сердечна, благодушна. Доу же знав, що за тим писком ховається наволоч! Паскуда дивиться зверхньо на сіромаху, неначе хазяїн на голодного пса, і тільки те й думає: як його краще, дошкульніше гепнути!

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!