Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Нікудишній

“Але що ж змінилося…”

Намалювавши молочною піною мордочку котика на поверхні Джонової кави (старий вояка ніколи би не подумав, що з величезним задоволенням робитиме подібне), вернидуб попрямував до клієнта. Той вже сидів на своєму місці. За звичаєм: сутулий, скутий, із невдоволено-роздратованою міною. Нещасний. Михайлові стало огидно, по тому дуже-дуже шкода бідаху. Захотілося виправити все й одразу. Але як? Він на те відверто не здатен. Він здатен виключно на допомогти. Він не Бог – сили його обмежені. Та й Бог допомагає тільки тим, хто допомагає собі сам.

• Як вам напій? – запитав терапевт, коли чоловіки вже кілька хвилин як смакували кавою.

• Гарний. – щиро відповів Доу.

• Радий, що вам подобається.

• І я радий. – відклав пусте горнятко клієнт, далі трохи розсерджено. – Що я востаннє там про роботу розповідав? Як затопив тому малому гімнюкові під дих, бо він мене за светра вхопив?

• А давайте не про роботу сьогодні?

• А про що? – недовірливо.

• Наприклад про друзів.

• До чого тут друзі?

• Мені цікаво.

Джон кисло скривився. В його очах спалахнув задерикуватий вогник. Чоловік нахабно розвалився в кріслі.

• А мені ні. – самовпевнено відмовив він з усмішкою тріумфатора. Та за мить почав стурбовано озиратися, ніби чогось дошукуючись.

• Щось шукаєте?

• Нічого. – голос бринів тривогою. Проте Доу більше не крутився – вмостивсь у крісло. Скуто. Погляд застиг на серветках.

Михайло знав обставини теперішнього життя клієнта. Знав, що мається тому зовсім не солодко. Не солодко, зате стабільно. Було стабільно. До нововведень… Терапевта пройняв здогад.

• Тут камер немає. І все, що ми тут обговорюємо, залишається між нами. Я ж уже про це говорив.

Джон гучно гмикнув, прищурившись. Чоловік став тієї миті надзвичайно схожим на пацюка. Означати могло то виключно одне: я “мав на увазі” вас, ваші обіцянки й узагалі все, що тут відбувається.

Михайлові то допекло, зачепило за живе. Він вважав себе чесною, порядною людиною й поводився відповідно. А цей чортяка… Терапевт утамував гнів: експресія Доу казала насправді про нього самого. Але тут існував іще один момент, про який вернигора добре знав (але саме тільки знання не убезпечує): хочеш бути відкритим – будь готовим ранитися.

• Джоне, ви тут у безпеці.

• Давайте краще про друзів. – вишкірився той, тоном підкреслюючи чи то недовіру, чи то зневагу до співрозмовника. – Що вас цікавить?

• Просто розповідайте.

• Я не вірю в дружбу.

• Чому?

• Бо її не існує.

• Звідки така впевненість?

• Життя прожити – не поле перейти.

• Але ж поля ніколи не бувають однаковими.

• І що?

• Одне поле довге, рівнесеньке. Весною на ньому сходить м’якесенька зелена озимина, ближче до кінця літа воно повниться великим стиглим золотавим колоссям. Таким полем приємно йти. Друге поле необроблене, поросле бур’яном, закидане камінням, де-не-де трапляються глибокі ями, а у норах ховаються отруйні змії. Таким полем не те, що йти неприємно, ним іти небезпечно. Третє поле на весну може виглядати огидно, жахливо, фригідно, ніби нездатним до сівби, але якщо дбайливий господар визнає відповідальність за власне поле, що воно в нього одне єдине й іншого не матиме, то на кінець літа він теж зможе зібрати урожай.

Попередня
-= 6 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!