Слава ЗСУ!

Ви заперечите мені, що парламент, із якого виходить прем’єр-міністр, — це орган, обраний народом. Однак повторюся: прем’єр-міністра у нас напряму народ не обирає, це похідна владна фігура. Тоді чому, згідно з постулатом про рівновагу владних складників не президент є реальним головою виконавчої влади в країні? Простіше кажучи, чому президент країни не очолює її уряд і напряму не відповідає перед її народом?

Отже, робимо важливий висновок: у справді демократичній державі виконавчу владу, яку втілює уряд країни, повинен очолювати її президент і водночас виконувати інші обов’язки, властиві його посаді. До речі, така владна модель застосовується у США. І саме за такої моделі посада прем’єр-міністра не потрібна взагалі, а єдиний (!) віце-прем’єр має бути заступником президента в уряді, координувати роботу цього виконавчого органу і керувати його секретаріатом.

Проте найважливіша реформа має торкнутися формування колективного представницкого органу влади народу — парламенту. В Україні це Верховна Рада. Немає сенсу заглиблюватися в історію діяльності цього органа, щоб зрозуміти, наскільки неефективним, чужим інтересам громадян, корумпованим монстром він був і є зараз. Чвертьстолітня історія пам’ятає лише невеликий гурт справжніх народних обранців, патріотів, трибунів, кришталево чесних людей. Щоб порахувати їх, вистачить пальців на обох руках. Решта (а тут рахунок уже на тисячі) в кращому разі нічим не запам’яталися або ж народ їх іще довго згадуватиме недобрим словом. Найголовніше, що протягом усієї депутатської каденції люди, обрані народом, у разі неефективної або й злочинної діяльності не могли бути відкликані з депутатської посади. Тому що в режимі кругової поруки ухвалили безліч законів, які унеможливлювали такі дії щодо них. Мало того, вони зухвало ставили і ставлять себе над народом, прикриваючись імунітетом на безкарність. Навіщо такі «представники народу» самому народові?

Маємо дивитися правді у вічі: така представницька структура народної влади себе пережила, бо прогнила остаточно. Мало того, сьогодні вона просто небезпечна для країни, адже там різними засобами «обкопалися» відверті вороги власного народу з минулих часів, які відверто бажають для себе реваншу і намагаються активно діяти в цьому напрямку.

Нині в Україні існує всім уже добре зрозуміла недолуга, корумпована, недосконала система висунення і обрання депутатів усіх рівнів — від місцевих аж до народних у Верховну Раду. В ідеалі має бути так, що всі ці депутати мають бути найавторитетнішими, найрозумнішими і найвпливовішими вихідцями з своїх осередків. Особливо наголошую: вони повинні мати відповідний фах і рівень освіти для ініціювання й участі у написанні будь-яких потрібних країні законів. Подивіться на нинішній та всі попередні склади нашого законодавчого органу. Чи можете ви відповідально стверджувати, що ці люди спроможні виконувати такі надважливі для країни завдання? Давно відомо, що часто-густо потрібні комусь, тільки не народу, закони замовляють політизовані державні інституції або бізнес-структури, їх пишуть спеціально заангажовані фахівці вузького профілю, а потім за хабарі депутатським фракціям замовники цих законів «протягують» їх на засіданнях парламенту. За це кожний народний обранець отримує від керівника чи «скарбника» фракції свою чималу частку різноманітними «цуценятами»: готівкою, пільгами, посадами. Приклади такої «законотворчості» можна наводити безкінечно. Тому який вигляд збоку через таких-от «обранців» має таке «народовладдя» у найвищому законодавчому органі? Або на місцевому рівні, за участю місцевих депутатів.