Слава ЗСУ!

Не заглиблюючись у причини того, як обираються на будь-яких виборах особи, які у переважній більшості не є в народі моральними й фаховими авторитетами, а часто це так звані «парашутисти», які не мають жодного стосунку до осередку, чиї інтереси вони повинні боронити на всіх рівнях, треба визнати чесно: механізм відбору, висунення і обрання депутатів усіх рівнів прогнив наскрізь і зовсім не відтворює прийняту в будь-якій нормальній громаді справедливу соціальну ієрархію між реальними ватажками осередку і рештою громадян, котрі завжди орієнтуються на них у щоденному житті і готові довірити їм представництво власних інтересів у владі.

То яких же лідерів ми повинні обирати? Не прибульців з іншої планети? Ні. Вони живуть серед нас, ми всі їх добре знаємо, тому що теж живемо поруч із ними.

Ще раз повернуся до тексту першого видання: «Здавна вважається, що у здоровому суспільстві має існувати така модель суспільних відносин, коли будь-яка людська спільнота неформально об’єднується довкола авторитетних керманичів-земляків, на яких свідомо чи підсвідомо рівняються, ідуть до них за порадою, позиками й іншою допомогою, до яких, урешті-решт, просто прислухаються. Усе це дозволяє таким людям суттєво впливати на ситуацію й настрій у спільноті, яка їх оточує.

І такими ватажками не обов’язково можуть бути найбагатші особи громади. За певних місцевих обставин це може бути або наймудріша і найстаріша людина, або регіональний політик, або успішний бізнесмен, а може бути просто впливова інтелігентна людина з авторитетом — учитель, лікар, митець, священик. Тобто особа непересічна, неординарна».

Ці ствердження актуальні й зараз. Тому найважливішим чинником ефективної діяльності як представницької, так і виконавчої гілок влади в будь-якому регіоні має стати майже стовідсоткове залучення до активної політичної діяльності громадських авторитетів, неформальних лідерів спільноти. На мою думку, люди, які стануть народними обранцями, повинні здобути статус обранців найвищого рівня, які від імені народу очолять і спільно з ним здійснюватимуть ту саму пряму народну демократію. За наявності такого потужного інституту обранців, який пронизуватиме всі осередки, всі регіони країни, нам не потрібна безліч депутатів різноманітних рівнів у тому вигляді, як це нині. Саме такий обранець поєднає і виконуватиме обов’язки нинішнього місцевого й народного депутатів. І робитиме він це, нікуди не виїжджаючи з місця свого постійного проживання, що дозволить йому завжди тримати руку на пульсі життя того регіону, інтереси якого він представляє. А сучасні засоби комунікації дозволять забезпечити його постійну віртуальну присутність у столичних органах влади або будь-яких інституціях, де потрібна його безпосередня участь і, найголовніше, його ідентифікований електронним підписом «голос» для процесу голосування.

Визначимо два рівні народних обранців:

- народні обранці найвищого рівня (I ступеня), які є учасниками загально національних депутатських зборів;

- народні обранці місцевого рівня (II ступеня), які є учасниками місцевих депутатських зборів.

Народні обранці найвищого рівня (I ступеня) автоматично стають також учасниками місцевих депутатських зборів.

Пропонується визначати склад народних обранців обох рівнів по результатах місцевих виборів, зараховуючи до їх лав обраних на цих виборах керівників об’єднаних територіальних громад (ОТГ) у якості народних обранців найвищого рівня (I ступеня) та голів сільрад (старостів) у якості народних обранців місцевого рівня (II ступеня).

Тоді будь які інші вибори народних представницьких структур країні не потрібні. Місцеві вибори мають проводитися раз на 5 років. Таким же буде термін повноважень депутатських зборів народних обранців обох рівнів.