Слава ЗСУ!

Я зовсім не поділяю існуючі у нинішній Конституції України принципи рівноправності для тих, хто порушив її закони та за вироком суду позбавлений волі. Такі люди мають бути на час відбування покарання автоматично позбавлені більшості цивільних прав, особливо права на участь у виборах. Ув’язнені – це керована владою, де-факто бесправна маса людей, яка зробить усе, що накаже ця сама влада. Тому логічним здається запитання: а чи не є «козирем в рукаві» у неї сотні тисяч в’язнів, що з майже 100% гарантією проголосують, як владі потрібно? Поставимо питання більш відверто: навіщо позбавленому волі за злочини перед суспільством сумлінне виконання головного завдання здорової частини цього суспільства – обрання найкращих представляти їх інтереси у владі?

Але право вибирати – це ще не все. Утримувати у в’язниці дрібного правопорушника для суспільства просто нерентабельно, бо там працездатність ув’язненого, як правило, дорівнює нулю. Адже найчастіше за такою людиною залишається матеріальний борг перед постраждалими або суспільством уцілому, і він зобов’язаний його сплатити. Для суспільства важливо, щоб він був відшкодований якнайшвидше і в повному обсязі. Тому засуджений повинен працювати повноцінно і максимально продуктивно, але під суворим наглядом та у здоровому виробничому колективі. Залежно від міри покарання він може жити або вдома, або розконвойованим на окремому поселенні. Але весь свій термін покарання він буде не «гріти нари», а відпрацьовувати завдану шкоду і під впливом здорового оточення методично перевиховуватися. Якщо це не спрацює, тоді кримінальна стаття може бути перекваліфікована судом і термін його покарання буде продовжений, а сума відшкодування відповідно збільшена. Але треба зробити максимально можливе, аби дрібний правопорушник не попав за ґрати на «перевиховування» кримінальною спільнотою.

Тобто перевиховання з примушенням має йти лише через важку та сумлінну працю і виходити через кишеню винуватця з постійним застосуванням усіх можливих важелів морального впливу здорового оточення.

Ми маємо усвідомити, що поразка злочинця у правах може бути різноманітною для різних типів злочинів, де держава може не застосовувати тюремне ув’язнення. Але відбування такого покарання правопорушником має бути для суспільства ефективним як із морального, так і з матеріального боку.

Про матеріальний фактор у питанні перевиховання правопорушників додам наступне. Кожний громадянин є співвласником усіх природних ресурсів країни і має свою долю не тільки в їх обсягах, а й у рентних платежах, що надходять до окремого соціального бюджету від їх використання і з якого фінансуються всі конституційні права громадян на повноцінне життя у власній країні (дивись подальший розділ «Рента. Земельні рентні відносини»). Так от, у випадку навіть часткової поразки у правах (не кажучи вже про поразку повну), людина на відповідний покаранню термін лишається усіх матеріальних преференцій, пов’язаних з користуванням коштами соціального бюджету. Це унеможливлює фінансування державою конституційних зобов’язань перед порушником її законів.

Однак є злочини, за які треба застосовувати найвищу міру соціального захисту – так звану цивільну страту. Вона повинна включати позбавлення громадянства, повну конфіскацію усього майна та грошових коштів, де б вони не були, і виселення з країни на «всі чотири сторони». У нікуди. В основному так має бути за скоєння серйозних корупційних злочинів, махінацій з державним бюджетом та власністю і навіть зраду державних інтересів, що не пов’язана із шпигунством чи завданням прямої шкоди безпеці країни. Для такого типу судочинства треба буде створити окремий суд Честі.