Слава ЗСУ!

Одне бентежить. Знову спадає на думку сентенція: «Як ви човен назвете, так він вам і попливе». Чому «поліція»? Чим назва «міліція» нам завадила? Тоді йдемо далі та ще й назвімося жандармерією. Слово «міліція», яке виникло в часи французької революції і означає формування захисників правопорядку саме від народу, абсолютно резонує з нинішніми, справді демократичними намаганнями викувати щит для охорони суспільства нової держави.

Нам не завжди і не скрізь треба прикладати до себе кальки західного життєустрою. Для українців ще з часів Другої світової війни слово «поліцейський» (розмовне «поліцай») підсвідомо означає дещо інше. І ми не можемо не враховувати цей психологічний чинник, якщо хочемо отримати повну довіру до такої інституції. Особисто у мене словосполучення «пане поліцейський» застряє в горлі. Упевнений, настане час, коли ці важливі нюанси буде законодавчо виправлено згідно з комфортним спілкуванням між громадянами і правоохоронцями. А зараз треба будь-що продовжувати початий з Божого благословення рух і не зупинятися ні на мить. Отже, повернімося до тексту 2012 року.

«Ще на початку XX сторіччя ми побудували своє задзеркалля. Нехай і чиїмись руками, але за нашого мовчазного сприяння. І в нашому задзеркаллі жити стало зовсім небезпечно, майже неможливо. Чому — немає сенсу зараз обговорювати. Причини всім відомі. Це вже історія.

Ще від початку радянських часів життя людини перестало хоч чогось вартувати, навіть ламаного гроша. Тому поняття «безпека людини і її родини» доволі глузливо сприймали ті, хто «вибилися» і вже могли вирішувати долю таких, як вони. Так поза полем бою полягли мільйони не найгірших громадян країни і за це ніхто, причетний до цього, навіть не відповів. Але винні за це жили поруч з нами, у нашому з вами задзеркаллі!

Так народ поступово звик до того, що міліціонер, прокурор, суддя існують за їхні ж гроші не для того, щоб їх захищати, а щоб карати. Та ще й добре на цьому заробляти. Бо така була сутність побудованого нами задзеркалля.

Що ж змінилося за часи нашої незалежності? Нічого. Гірше, що на тлі успіхів навіть сусідніх, колись «братських» нам країн ми виглядаємо вже конкретною резервацією, де панує повне нехтування безпекою і життям людей, де бадьоро крокують «бєспрєдєл» і життя за кримінальними поняттями. І все це при повному правовому нігілізмі як «громадян начальників», так і простого люду.

Ми що, мазохісти? Годуємо тих, хто нас гнобить замість того, щоб захищати, а про власну безпеку будемо піклуватися самотужки? І все це при сумарній майже півмільйонній кількості всіх тих, кому за присягою належить захищати нас, тобто міліції, СБУ, прокуратури і суддів.