Слава ЗСУ!

Побут військовослужбовців під час виконання ними бойових завдань і в мирний час має бути понад усе!

І ще про важливе. Нині у світі є низка компаній, які спеціалізуються на облаштуванні якісних мобільних споруд із легких, водостійких і теплих матеріалів для розміщення військових підрозділів і служб у будь-яких кліматичних умовах та географічному рельєфі. Ці приміщення легко збираються, оснащуються окремими паливними генераторами, від яких працюють потужні обігрівачі й кондиціонери, освітлення й насоси вкупі з потужними фільтрами і тенами для подання, очищення й нагріву води. Такі конструкції будь-яких розмірів збираються і розбираються за лічені години, можуть слугувати всім підрозділам збройних сил і перевозитися слідом за ними на транспортних засобах у разі переміщення з місця постійної дислокації. Хто цікавиться деталями, можу знову порекомендувати скористатися допомогою Google — там уся детальна інформація є у вільному доступі.

Я особисто бачив на спеціалізованих виставках за кордоном повний асортимент подібного обладнання і тепер упевнений, що більшість складників, крім уже зовсім унікальних окремих приладів, українські підприємства зможуть виготовляти самостійно, а решту закуповувати або виготовляти в Україні за ліцензіями.

Окреме надважливе питання для боєздатності армії — медична служба, покликана надавати медичну допомогу, зокрема екстрену. За період реальних бойових дій ми вже бачимо серйозні проблеми військової медицини, організаційні, матеріальні і професійні.

Колишня система окружних шпиталів давно не відповідає територіальності і щільності розташування військових з’єднань та частин на території країни. До того ж вона може становити серйозні труднощі для виконання тактичних або стратегічних завдань збройних сил у разі передислокації армійських підрозділів, якщо перед ними постануть нові виклики. Простіше кажучи, ми отримали у спадщину неповоротку, немобільну, ще й погано оснащену військову медицину.

І знову про навчальну професійну підготовку. Проблему якісних медичних кадрів на майбутнє треба починати вирішувати передусім з налагодження синтезу між системою початкового навчання військових лікарів зі шкільної лави та системою перепідготовки вже навчених цивільних лікарів на лікарів військових. Що краще? Кожен із цих підходів має право на існування за двох умов: якість навчених військових лікарів «на виході» має бути на найвищому рівні, а їх кількість повинна відповідати потребам загальної чисельності армії.

Очевидно, що крім реальної потужної військово-медичної академії, яка поєднає два названих способи здобування спеціальної освіти військовими лікарями та підготовку вже досвідчених військових лікарів з метою досягнення ними вищих щаблів у військово-медичній ієрархії, у країні в разі потреби і військової доцільності можуть утворюватися регіональні військові медичні інститути, які даватимуть той самий рівень медичної освіти, що й академія, але без підготовки військово-медичних керівників найвищого рівня.

Ще один важливий штрих. Військові медики, на відміну від цивільних лікарів, мають бути зовсім інші за ментальністю. Насамперед вони повинні бути вояками в душі за покликанням. Вони приймають військову присягу і, якщо треба, мусять уміти взяти до рук зброю і вправно нею користуватися в бою. Тому професійна підготовка лікарів у військово-медичних навчальних закладах обов’язково потребує якісної бойової підготовки курсантів на випадок можливої особистої участі в бойових діях для захисту власного життя і життя поранених, які перебувають під їх опікою у польових шпиталях.

Далі. Потрібна кількість медичних кадрів (а це не тільки лікарі різних фахів, а й молодший медперсонал) має десь гарантовано працювати у мирний і, що найважливіше, у воєнний час. Де і як? Звичайно, ніхто від нинішніх стаціонарних шпиталів відмовлятися не збирається. Мало того, їх потрібно всіляко підтримувати і розвивати, бо ми мусимо пам’ятати і про розвиток військової медичної науки. А саме шпиталі вкупі з академією мають стати осередком підвищення наукового, методичного і практичного потенціалу військової медицини та кузнею нових науково-медичних кадрів.