Слава ЗСУ!

І кому б про це говорити? Адже Україна (нехай у складі колишнього СРСР) у період підкорення космосу належала до космічних держав. Ми й нині маємо надпотужне конструкторське бюро та виробництво ракетної техніки, маємо традиції, напрацювання, наукові заклади, яскравих фахівців, яких, на щастя, ще не всіх втратили. Однак, на диво, владна верхівка за весь час незалежності просто не зважала на цю надважливу не тільки для оборони, а й для всіх сфер народного господарства високотехнологічну галузь.

Отже, що нам украй потрібно від неї передусім? Крім того, що нам добре вдається уже більше, ніж півстоліття, тобто потужні ракети-носії, нам конче потрібно налагодити виробництво власних супутників розвідувального (особливо!) призначення, зв’язку та цивільних потреб. Цю ситуацію вдало характеризує така метафора: ми маємо потужний двигун, але не маємо того, що він повезе. Тому супутники для нас — питання стратегічне, і не важливо, чи самі ми попервах це зробимо, чи в кооперації з кимось, у кого є більший досвід. Послугами наших ракет-носіїв користуються світові виробники супутників, то чому ми не можемо використовувати наші досягнення собі на користь в умовах технологічної кооперації з кимось досвідченішим?

Сучасні системи наведення ракет повинні отримувати від супутників потрібні розвідувальні дані і точні координати передбачуваних цілей для наступного ідеального влучення по них ракетними артилерійськими системами високої точності. Тоді і небо України, і її територію буде надійно захищено від будь-яких провокацій чи відвертої агресії. Бо нікому не захочеться раптово отримати «звісточку з України» простісінько на своє власне «подвір’я».

Третій етап. Система перманентної військової перепідготовки дорослого чоловічого населення країни.

Боєздатна, добре оснащена армія — це добре, але це тільки половина справи. Є інша половина, яка зветься військовим резервом і яка в разі серйозної загрози разом із регулярною армією надійно «замкне» кордони України та «вимкне» бажання будь у кого помірятися з нею силами. Йдеться про обов’язкову перманентну бойову перепідготовку дорослого чоловічого і жіночого (за бажанням) населення країни. Я вже наголошував, що не треба боятися свідомо готувати в найкращому сенсі мілітаризовану, патріотично налаштовану націю. Хто не сприймає це твердження, нехай вивчить досвід нейтральної успішної Швейцарії. Немає місця і часу описувати в деталях тамтешню розвинуту систему підготовки боєздатності населення. Google без проблем дасть вичерпну інформацію про те, що будь-кому мало не здасться, хто ризикне напасти на цю мирну і невелику за розмірами країну. Нам теж потрібна пристосована до специфіки нашої держави схожа система, яка пронизувала б усе громадянське суспільство від юнацтва до людей старших, бо, повторюю, вона, крім військових навичок, дає нації фізичне здоров’я, а головне — виховує мужність і налаштовує на патріотизм.

Четвертий етап. Фінансове утримання, пільги і соціальні гарантії. Оснащення армії допоміжною технікою і потрібним знаряддям для щоденної життєдіяльності. Побут і медицина армії.

Ми вже ознайомилися із засадами Професійного соціального контракту з державою працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та державних службовців. Насамперед зазначу, що ці засади повністю відповідають завданням держави із забезпечення гідного фінансового утримання, надання житла і соціальних гарантій своїм військовослужбовцям. Разом із шаною та повагою суспільства.

Якщо ми декларуємо, що будуємо армію світового рівня за військовою підготовкою, озброєнням, патріотичним вихованням, системою військової освіти, то повинні розуміти, що армія не буде боєздатною без сучасного розвинутого тилу: транспортної і допоміжної техніки, системи забезпеченням всім потрібним, насамперед харчами, належного рівня побуту військовослужбовців у польових умовах і в місцях постійної дислокації. Водночас армійський штатний розклад не повинен чисельно «роздуватися» за рахунок допоміжних служб, які виконують суто цивільні завдання. Йдеться про максимальний, де тільки можливий аутсорсинг, тобто професійне забезпечення спеціальними структурами, які за договорами постачання чи надання послуг мають виконувати для армії решту завдань, не притаманних їй, звичайно тільки за грошову компенсацію. Це істотно скоротить кількість тиловиків у погонах, знизить грошовий тиск на фонд заробітної плати в армії і, що важливо, суттєво покращить якість усіх послуг за рахунок відібраних на конкурсах спеціалізованих цивільних підприємств, для яких собівартість послуг при великих обсягах виробництва, а ще виробничої і товарної уніфікації, буде набагато нижчою, ніж у разі виконання таких завдань власне армійськими тиловими структурами.