Слава ЗСУ!

- Виходить, ти мою сестру оцінюєш лише як тіло... Сумно. – З сумом промовив Антон.

- Ну і як гарне зображення. – Додав Кирило. - Та жартую я. Настя – особлива. Настя – не лише тіло. Вона моя дружина. Моя кохана дружина. О! Ось і ялинка, яка мені підходить... А навіщо тут ця огорожа?

Кирило вже переліз через дерев'яну огорожу, підійшов до ялинки, дістав сокиру, придивився, куди правильно бити й…

– Це схоже на поховання… – Антон прошепотів думки вголос.

Але Кирило його не почув…

Антон продовжував оглядатися, підсвічуючи собі ліхтарем, і натрапив на дощечку з написом. Саме тоді, коли Кирило збирався рубати, Антон сказав:

- Це могила дідуся Софії... - Кирило підняв голову...

І в цей момент Антон уже проносив свою сокиру крізь стовбур ялинки, зрубуючи її.

Антон завмер від подиву. Його чубок посунуло вітром.

Дерево повільно, мов у сповільненій плівці, падало на землю, змахуючи своїми розкішними голчастими гілками, його крона опускалася хвилями.

Ліс наче ахнув.

- Ти що наробив? - Запитав Антон.

- Ялинку зрубав? Ти чого? – Здивувався Кирило.

- Це ялина Софії, а ось це могила її дідуся.

- М-да. Промах вийшов. Я ж не зі зла. Не спеціально… - Виправдовувався Кирило.

- Треба дерево якось урятувати…

- Ти чого? Назад поставити? Закріпити? Думаєш, приживеться? Та ну… Навряд чи… — Промовив Кирило.

- Я нічого не знаю про ялини... Я взагалі нічого не знаю про дерева... - Забарився Антон. – Але так не можна. Треба у когось спитати.

– Зараз? О другій годині ночі? Щоб нас здали та точно посадили? Так, дерево зрубали. Воно вже не зростатиме. Невже ще одне рубати? Ще одне вбивати? Це заберемо і підемо. – Запропонував Кирило.

- Ти чого? Нас цим деревом обчислять. Софія прийде на могилу – і давай одразу шукати своє дерево.

– А ти її не запрошуй до нас додому. Поки ялинка буде у нас. А потім можеш.

- Я тебе здам. – пригрозив Антон.

- Ти нас двох здаси. Ти – співучасник злочину. – Пояснив Кирило.

- Я тобі допомагати не буду. Усе! З мене досить! – Обурився Антон.

Він кинув рюкзак на землю.

- А що ти скажеш своїй сестрі? Що кинув мене одного у лісі? - Запитав Кирило.

– Я тебе виведу з лісу. Допоможу дотягнути це до будинку. А до хати заходити не буду. Піду додому.

- Вночі?

- Так, саме вночі! – Твердо відповів Антон.

- Ну, тоді мене вб'є твоя сестра, що я вночі тебе відпустив додому.

– Це вже будуть не мої проблеми. Це будуть твої проблеми. – Рішуче відгризнувся Антон.

- До будинку допоможеш... Значить, бери простирадло і мотузку і допомагай... як обіцяв, до будинку...

5

– Де Антон? – Зі злістю штовхнула свого сплячого чоловіка перелякана Настя. – Де мій брат? Де він? Де ти його залишив? Ти чуєш мене? Де ти його покинув? Прокидайся, спляча красуня! Прокинься!