Слава ЗСУ!

Анастасія грюкнула долонею по ковдрі, під якою, ймовірно, були сідниці Кирила.

- У-у-м-м-г…

- Не мучи! Відповідай! – крикнула Настя.

- Я його не кидав... - нерозбірливо крізь сон промовив Кирило. - Він сам не схотів до нас. Він пішов додому. ДО СЕБЕ додому. Дай поспати.

– Чому? Ви посварилися? Що сталося?

- Нічого.

- Я бачила ялинку на підлозі в холі у білому простирадлі. Нашому ажурному білому простирадлі! Ви через ялинку посварилися? Її увечері тут не було. Де ви її взяли?

- В лісі.

- У якому лісі? В заповіднику?

- Так.

- Ти що? Так не можна! Антон знав, що ви йдете за ялинкою до лісу?

- Так.

- І що він сказав?

– Він був проти.

- Через це ви посварилися?

- Ні.

- А чому?

Кирило промовчав.

- Я дзвоню братові. – Рішуче промовила Настя. - О-о-о-х! Я вийшла заміж, щоб мучитися!

Настя різко схопила телефон і вискочила зі спальні, з силою зачинивши за собою двері.

- Алло ... - Почулося у телефоні.

– Антоне! Ти де? – Стривожено спитала Настя.

- Вдома.

- Як ти дійшов?

- Нормально. Сестричко. Я хочу спати. Я тільки недавно дійшов додому і щойно ліг спати. Я тобі потім подзвоню.

- Антоне, ви чому посварилися? Через те, що ялинка із заповідника?

- … - Мовчання у телефоні… а потім. - Від того, що Кирило повний придурок.

- Я знаю.

– Чому тоді ти з ним?

- Ми сім'я. В нас діти. Кирило любить наших дітей. З ним краще ніж без нього. З ним весело. Я не хочу нічого міняти. Я боюсь самотності. Я ненавиджу самотність. І… Я люблю його. Що поганого в тому, що я люблю свого чоловіка?

- Нічого…

- Любити свого чоловіка – це нормально.

– Зрозуміло. Сестричко, все добре. Я поки що не приходитиму до вас у гості… Поки буде ця ялина у вас.

- То я її зараз викину! – Попередила Настя.

- Не треба! Кирило образиться. І ви посваритеся.

- Я головна в будинку!

- Він – твій чоловік. Ти маєш його слухатися. Хоч би не сваритись із ним через дерево.

- Він мені не указ. І ми не живемо у Середньовіччі.

- Ви – сім'я. Пам'ятаєш? Ти сама це щойно сказала. Ви маєте бути одним цілим. Ви маєте разом приймати рішення.

- Разом... Кирило зі мною обговорив, що в моєму будинку стоятиме дерево із заповідника?

- Ні. Насте, поки ви сім'я, то це ваш будинок, а не лише твій. Вибач, що не спитали твоєї думки. Це мій промах. Треба було попередити тебе. Вибач. Скажи своєму чоловікові, що він повинен був… це придбання у вашу домівку обговорити… обговорити з тобою… заздалегідь… до того… як пішов… рубати… це дерево. Але не лайся з ним. Поясни йому спокійно, в чому він не має рації. Я не хочу з ним розмовляти. Ще. Дуже важливо. Насте, пообіцяй мені нікому не розповідати, що дерево не куплене з ринку. Нікому не кажи, звідки воно. А то будуть великі неприємності.