Слава ЗСУ!

- Ну ось: що я тобі казав? - Запитав Кирило. – Охоронці сидять десь у себе в будці та п'ють чай чи взагалі сплять на роботі. Негідники. Замість того, щоб ліс охоронятиме від таких, як ми…

- Радуйся, що нас поки що не впіймали. - Як завжди пробурчав Антон.

- Радію. Ти задоволений? - Запитав Кирило.

- Так. – суворо відповів Антон.

4

Кирило й Антон пробиралися крізь зарості лісу, намагаючись не виходити на туристичну стежку, на якій були камери та сенсорні ліхтарі, що включалися від найменшого руху і заряджаються під час світлового дня з підстрахуванням зарядки від загальної мережі при похмурому дні. Але ця електрична мережа далеко не була протягнута, щоб особливо не шкодити заповіднику під час її прокладання. Тому що вище підійматися в гору, то більше зустрічалися саме автономні ліхтарі із сонячними панелями.

- Ця Софія… ну… твоя… дівчина… майбутня дівчина, точніше сказати, трохи дивна… якщо, звичайно… так це назвеш. – почав свою розповідь Кирило. - Вона, кажуть, сюди постійно приходить до могили свого дідуся і... дуже дивно... до своєї ялини. Кажуть, ну... так чули випадкові перехожі... що вона розмовляє з нею... ну... з ялинкою. Уявляєш. І стверджує, ніби дерево її слухає... Оце дивна. Ти, звичайно, вибач, але чи не міг ти вибрати нормальнішу дівчину?

Антон у темряві подивився на Кирила, але той промовчав.

- Ну, звичайно, Софія не стверджує, - продовжив Кирило, - що дерево її слухає, дівчина каже, що їй здається, що вона так відчуває, наче дерево її слухає. Ну, це вона так розповідає про це. А як там насправді в цій Софії? Хоча не дивно, що тобі сподобалася Софія. Ти дивний… вона дивна… Один одного вартий. Тим більше, що Софія – єдина дівчинка і тепер уже дівчина, з якою ти колись дружив. Звичайно, якщо вона єдина твоя подруга, то не дивно, що ти закохався в неї. Нічого. Я вже змирився, що в нашій сім'ї буде на одну дивну людину більше. Правда, коли ви дітей народжуєте, подібних до себе, та ще виростите їх у своєму стилі… ось буде цікаво подивитися на всю вашу сім'ю.

- Кирило, не смій більше нічого поганого говорити про Софію. А то я тобі вріжу. Мені байдуже, що ти там про мене несеш: я вже звик. А ось про мою улюблену жінку - не смій. – Попередив Антон.

- Ага… Готовий врізати за кохану. А ось підійти до неї – боїшся. Даремно ти так. Стільки насолоди втрачаєш. Ось, наприклад, міг би з нею вже давно щодня гуляти та обіймати її. Давно міг би вже насолоджуватися її тілом. А натомість що ти маєш? Тільки вульгарні думки про неї і ризик того, що Софія так тобі й не дістанеться, якщо так і далі гальмуватимеш. – Пояснив Кирило.

- У мене немає вульгарних думок про Софію.

- Ну так звичайно. Так і повірив. Кому ти розповідаєш? Невже ти дивишся на неї та не намагаєшся її очима роздягнути? – Кирило глянув у спокійні очі Антона. – Та не повірю. Усі чоловіки на жінок дивляться як на тіло. Жінка просто тіло на аукціоні тіл. Не більше.

- Ти по собі судиш. Мені подобається її внутрішній світ. А тобі, зважаючи на все, не зрозуміти, що таке внутрішній світ. – Пояснив Антон.

- У жінок? Внутрішній світ? Ти жінці зазираєш у внутрішній світ? Ну, ти дивак!