Слава ЗСУ!

Антон же з самого свого дорослішання намагався всього добиватися сам і при першій же нагоді залишив сімейне гніздо, оселившись у будинку, який відділяв найбільшу відстань від його сім'ї.

Це потім його молодша сестричка подорослішала, вийшла заміж – і тато, щоб не заважати молодій сім'ї, покинув свій будинок та переїхав жити до столиці.

Антон рішуче йшов до зупинки, хоча в гаражі стояло своє стареньке авто, яке постійно ламалося – і йому набридло його лагодити.

Дочекавшись маршрутки, він сів в неї та поїхав до центру цього маленького міста у підніжжя гори.

Вийшовши, попрямував до магазину квітів, в якому дві дівчини заносили квіти, а на дверях поки що висів напис  "Зачинено".

Коли Антон підходив, сам в цей час дівчини вже занесли всередину нові партії квітів.

• Це перші екземпляри на продаж моїх експериментальних зразків. Лаборанти добре постаралися, все вийшло так, як планувалося. Ці чутливі троянди викликатимуть справжній ажіотаж не лише в нашому місті: у нас, думаю, замовлятимуть ці квіти й для столиці. - Промовила невеликого зросту руса дівчина з великими зеленими очима.

• Дай Боже, Софіє. Хай буде так. Мені вже набридло серед безлічі постачальників шукати своє місце. Конкуренція зашкалює, а я хочу сміливо дивитись у майбутнє.

• Карино, з цими квітами ми будемо впевнено йти у майбутнє: вони нас зроблять багатими.

• Але я хочу працювати не лише на зарплатню, а й мати частку в цьому бізнесі. – Висловила своє побажання Карина.

• Ти ж розумієш, що тобі не буде чисто обов’язкової зарплатні два рази на місяць. Тоді треба буде разом вкладами гроші в справи, виплачувати разом витрати, податки з прибутку, а лише потім отримувати свої гроші. Ти ж не вкладали у мій бізнес фінанси, лише зусилля та час.

• Я можу почати вкладати гроші в цю справу, щоб хоча б бути твоїм компаньоном частково, наприклад, на десять відсотків. – Наполягала Карина.

Карино, я… - В цей час до прозорої стіни магазину підійшов Антон. Софія через кілька секунд, відволікшись на Антона, який проходив вже через двері магазину, закінчила фразу. – Подумаю потім над твоєю пропозицією… чи проханням...

Потім звернулась до Антона:

• Доброго ранку, Антоне, чим можу допомогти?

• Доброго ранку. – Відповів Антон. – Я…

• Ми ще зачинені. – Буркнула Карина.

• Нічого, заради клієнтів, можемо відкритися раніше. – Ввічливо сказала Софія.

• Я хочу… - Замешкался Антон.

• У нас є нові квіти, які змінюють колір стебла та листа з почуттями навколишніх. Це мої нові троянди. Власного винаходу. Пелюстки в них майже прозорі. Коли мої рози вмирають, вони скляніють, перетворюючись на гарні скляні статуетки. Зараз я їх відкрию… - Пояснила Софія.

Поки Софія розпаковувала, Карина продовжила своє знущання над Антоном:

• А ти вже придбав свій омріяний авіамобіль, один з тих, що в столиці літають?

• Карино! З клієнтами так не розмовляють. – Зробила зауваження своїй помічниці Софія. – З клієнтами треба ввічливо. Вибач, Антоне, я… поміж розмовами якось сказала, що ти мрієш про власний авіамобіль… Я не зі зла. Що тобі запропонувати? Чаю? Каву? Оці лілії або ці рози, які я вже майже дістала…