Слава ЗСУ!

• А я його спеціально взяв, щоб записатися на дату… Але якщо буде вільна дата зараз… сьогодні, можна і без святковості, без урочистої події. Але ти не будеш жалкувати? Мені не шкода грошей. Я можу заплатити за урочисте весілля.

• Я не хочу чекати на урочисте весілля. Я хочу зараз. – Висловила побажання Софія. Але мене не має каблучки для тебе. Можемо по дорозі купити тобі.

• Добре. Згоден.

• Я сьогодні надягну цю каблучку, я не буду знімати з неї ярлички. А завтра ми з тобою можемо її здати. Ти паче, розмір не підходить. Ні, краще поверни її до магазину. В тебе чек з собою?

• З собою.

• Не пройшло чотирнадцяти діб?

• Не пройшло.

• Тоді повернемо цю каблучку. Та виберемо в ювелірному магазині щось дешевше для нас обох. Якщо повернути не вдасться, я можу заплатити за інші каблучки, якщо в тебе з собою немає грошей.

• Я заплату. - Твердо вимовив Антон.

Через дві години Антон та Софія вже були одружені: вони вже встигли повернути ту дорогу каблучку, вибрати інші собі, більш економні, та прийти за півгодини до припинення реєстрації шлюбів в ДРАЦС.

• Куди тепер? До тебе? Чи до мене? – Спитала Софія.

• Пропоную до мене.

• Антоне, я хочу в ліс, до могили дідуся та до своєї ялинки, щоб розповісти їм про мій шлюб. Ти не вважаєш мене божевільною?

• Ні, не вважаю. Але підімо на могилу твого дідуся після свят. Через місяць.

• Чому? – Здивувалася Софія.

• Бо там… холодно.

• Ми одягнемося. – Пояснила дівчина.

• Не треба, будь ласка. – Попросив Антон.

Хлопець зблід.

• Що трапилося? Тобі погано? Що там в лісу? Що там трапилося? – Запитала Софія.

• Нічого. Зараз і пізно.

• Дійсно, вже пізно. Але я іноді, коли мені було сумно, ходила на могилу дідуся і в такий час. Навіть встигала до десятої вечора повернутися додому. Добре. Потім. А зараз до мене. Я живу тут поруч. Заберемо деякі мої речі. А потім до тебе.

• Добре. – Погодився хлопець. – Я не проти.

10

Антон прокинувся, але Софії поруч не було.

Він спробував зателефонувати, але дівчина не відповідала.

Хлопець почав збиратися на роботу, чекаючи дзвінка дружини.

Антон знов подзвонив. Нічого.

Якесь тривожне почуття не покидало його.

Антон швидко одягнувся та вибіг з дому.

Добігши до зупинки, він сів в першу зустрічну маршрутку.

На кінцевій зупинці хлопець вийшов.

Але він не приїхав на роботу.

Антон знову побіг але біг не на роботу.

Він мчав до гори до лісу.

Він швидко добіг до того місця, де вони нещодавно були з Кирилом. Він ще здалеку чув, як хтось ридає.

Софія сиділа на колінах перед пеньком колишньої ялинки та голосно плакала.