Слава ЗСУ!

- А я таки не відмовлюся від пропозиції. – погодився Кирило.

- Ти що? Нам треба бути тверезими! – обурився Антон.

- Від однієї пляшечки зі мною нічого не буде. - промовив Кирило.

- З тобою тільки на справу йти. – пробурчав Антон.

- Справа? Тверезими? Куди ви йдете? – здивувалася Настя. - Яка справа?

- Кохана, лягай спати. Це сюрприз. Вранці його побачиш. – пообіцяв Кирило.

– Сподіваюся, це не дитина від коханки. Дитина вже народжується? У неї пологи? – Засипала запитаннями Настя.

- Ох, жінки! Обов'язково треба запідозрити у зраді! – засуджено похитав головою Кирило. - Насте, ти в мене - єдина і найкраща. Іншої мені не треба. І сьогодні, коли ми прийдемо, я тобі це доведу. - промовив Кирило та підморгнув, дивлячись на дружину, мов зголоднілий звір..

– Я за пивом. – попередила Настя, йдучи на кухню.

Вона повернулася із трьома металевими баночками пива.

- Я принесла три, може, ти, Антоне, теж захочеш випити. Я їх помила з милом. І просушила паперовим рушником. – пояснила дівчина.

- Ох, сестричка, чистун. Спасибі. Я піду чай собі заварю. З м'ятою.

Антон пішов.

Настя вичікуючи подивилася на свого чоловіка.

- Не дивись так на мене. Я нічого не скажу. Це сюрприз. Я вже казав. - промовив Кирило.

- Ти знаєш, я не люблю сюрпризи. А тим паче від тебе. Ти іноді в таке вляпуєшся, що доводиться просити допомоги у мого батька.

- Кохана, все буде гаразд.

За десять хвилин з'явився Антон.

- Щось ти довго заварював чай. – зїхідничала Настя.

- Я в тебе там трохи перекусив... Ти ж не проти? – поцікавився Антон.

- Ні, звичайно. – відповіла Настя. - Гаразд. Я йду спати. Розкажіть уранці, що там у вас така важлива справа вночі. Чи не квітку папороті взимку ви шукаєте? Так її й не знайдете: папороті не цвітуть, це все казки.

- Добраніч кохана. Скоро все сама побачиш і про все дізнаєшся. – пообіцяв Кирило.

Коли Настя пішла, Кирило попередив:

- За годину починатимемо. Я підготую мотузки, сокиру та ліхтарі.

- Добре. Як скажеш. – послухався Антон.

Через годину Кирило сказав:

- Нам пора.

Одягнувшись, начепивши на шию високий товстий баф, взяв надійне зимове взуття і поверх шипи, Кирило немов готувався до якоїсь спецоперації.

– Тобі дати шипи? – поцікавився він.

– Давай. – погодився Антон, зав'язуючи шнурки зручніше.

Два високі красиві хлопці були готові.

Кирило накинув на плечі рюкзак зі спорядженням, другий рюкзак простягнув Антонові:

- Це тобі.

Пропустивши вперед Антона, вийшовши з дому, Кирило зачинив двері на всі замки й попрямував до високого паркану.

Антон слухняно йшов за ним.

Відчинивши хвіртку, Кирило пройшов уперед, зачекав Антона і закрив паркан на ключ.