Слава ЗСУ!

Мирослава була спантеличена розповіддю війта. Треба негайно доповісти Василю. ( Мирослава була у курсі усіх подій, що мали місце на даний момент). Та де його побачити, коли не бачила його уже кілька днів. Через сусіда Петра дам йому знати про розмову з війтом.

На завтра Мирослава пішла до панського двору. Батьки сказали, щоб пішла бо панич буде знущатися з них за непослух. А Василя не бачила і порадитися з ним не мала можливості. Будь - що буде, а іти треба.

Мирослава підійшла до воріт панського палацу постукала пальцем, та почула хіба гавкіт собак, які ходили по дворі, кілька разів ударила ногою по них і нарешті ворота привідкрилися і побачила вусатого гайдука. Чого гримаєш паскудо?- нагримів гайдук. Не сплю, усе чую добре. Чого прийшла і що хочеш? Мені до паничів. Тебе викликали? –авжеш. Почекай , розпитаю панича. А як тебе звати і від кого? Невдовзі ворота відчинилися і гайдук із сворою псів повів до панича, який у парчевому халаті і тапочках чекав на ганку.

Ти вільний і помахом руки у бік гайдука дав зрозуміти, що треба іти і як найшвидше. Ти будеш краля Мирослава ?- так це я, але не краля, я дочка селянина чим і горджуся. – відповіла холодно. Та ти просто Боже створіння і моїй Урсулі буде гарна виховниця. Івась, Івась - гукнув панич і на стежці парку появився молодий парубок із дівчиною.

Ось це моя улюблена донечка Урсула, - мій янгол - промовив панич. На ганку від гамору з’явилася пані Зося. Пані зміряла з ніг до голови нову прислугу і не в захваті була. Надто гарна – подумала. Нова пасія панича буде, як і ті ,що були до неї і нізвідки знати пропали невдовзі. Паничу? – скільки ви уже тих прислуг приводили? І де вони зараз? Пані Зося ідіть у покої я зараз прийду і поговоримо. Пані Зося пішла, гримнувши дверима.

Мирославо? – поклавши ніжно руку на плече Миросі, ти будеш прислуговувати донечці, бо Івася я призначив старшим пахолом по двору. Урсула Івася любить, як братика, та час від часу вони будуть бачитися.

Івась заслужив панську довіру, а тому у нього буде більше робити по двору. Ти повинна будеш у всьому догоджати донечці моїй,- моєму янголятку Небесному і деколи паничу – затнувшись на слові, і пані Зосі - продовжив панич. Харчуватися будеш разом із Урсулою і спати у кімнаті поруч з нею. Зрозуміла?- так, так паничу. Панич говори, говорив та з Мирослави очей не зводив. О це то слічна панна, і уявив себе і її у ліжку. Ну то буде потім, запевняв себе панич-подумки. Коли приходити?- завтра і приходь,-відповів панич.

****************

Василь, як замилений кінь не йшов, а біг до воріт панського двору. Пані Зося, з’явилась у вікно вслід Василю і незбагненна долі, що звела її з таким легінем. О Боже, яке то щастя мати коханця, який незабудеться ніколи. Бо ніколи не могла би подумати, що ті хлопи здатні на таке бурхливе кохання. Тіло усе болить, та втіха бере верх. Я не упущу можливості зустрітися знову і знову. З мого Йожефа такого не візьмеш у коханні. Пані потягнуло на сон. Василь тим часом підходив до воріт коли почув голос Івася. Зупинився і ним трясло, ніби від лихоманки. Ну як? – Пані задоволена? Ти про що, Івасю, та про те що було. А що було? – сам знаєш. Ти тільки нікому ні слова. Василю, я не з базік. Ну то добре. А ти знав, для чого мене викликала?- звісно, що ні відповів. Так, Івасю, тобі велике спасибі від опришків за допомогу. Слухай Василю? А коли ти мені покажеш табір?- покажу, покажу. Візьми “ вільну” від пана на день-два. І я тебе поведу до хлопців. Їм є, що тобі сказати, а заодно домовимося як нам через потаємні сховки зустрічатися і доповідати про всі події. Василю, мені пан уже настільки довіряє, що настановив старшим пахолкам по двору . Тепер буде, ще більше можливостей проводити підпільну роботу. Повз мої вуха не пройде все, що задумав панич. Погано, що не вмію читати і писати. Мені би бути таким, як твої мудрагелі. Пані обіцяла навчити, то ж буду дуже уважним у навчанні. То буде дуже добре, Івасю. Василю, - не називай мене Івасем. Я уже великий і називай мене по дорослому Іваном. Добре, добре,- відповів Василь і обняв як рідного. Мені уже пора до табору. А куди поїхав панич?.