Слава ЗСУ!

Панич поїхав до повіту просити підмоги жовнірами, аби навести порядок у краї від самозванців – опришків. Під вечір повернеться. Про усі новини я буду тобі доповідати, але ще не знаю як? Буде добре якби ти присилав раз на тиждень опришка до лазу у огорожі коли сонце сховається за обрій, ближче до вечірніх сутінків. Добре, Іване, так і зробимо. День цей буде – неділя. Іван пішов до Урсули, Василь подався до табору.

Дорогою до табору із голови ніяк не виходила подія з панею. Що вона робила зі мною?- страшно подумати. Вперше у житті віддався такій спокусі та ще й не з ким-будь, а із самою панею. Вперше побачив оголене тіло через прозору вуаль. Від такого видовища не можливо встояти, у голові помутніло, руки, ноги і все тіло ніби ватне стало. Пристрасні поцілунки пані ніби повели його у світ блаженства і утіхи. Пані шаленіла, входила у екстаз, ніби втрачала розум, нею трусило і руками обвивала тіло Василя, ласкала до знемоги. Василь вперше у житті зустрівся із жінкою у ліжку, про таке хіба мріяв із Мирославою. Із Мирославою окрім поцілунків не доходило до тілесного кохання, хоча бажання було. Сьогодні побачення із Мирославою, як себе повести ? - уже надумав бо школу великого кохання пройшов.

Уже на підході до табору, перед самим носом просвистіла стріла. Василь зупинився, оглянувся на боки , але нікого не помітив. Та враз побачив, як на нього падає колода, добре, що був за виступом скали. Агов, хлопці?!- свої ідуть. Якщо ідуть свої то кажуть пароль, а ми не почули – відповіли Василю. Василю сподобалось, що вартові не сплять. Нарешті із засідки вийшли побратими з посмішками на лиці. Хлопці, я так задумався, що мало не влип у халепу. Добре, добре, пильнуєте табір, похвалив хлопців Василь. А де це Ви отамане були?- жартома спитали. Там де я був – вам не бувати на разі - відповів Василь. Як ідуть справи хлопці?- майже усі пастки зроблені для непроханих гостей. Хлопці? – у мене є погані новини. Війт Яким дуже цікавиться куди пропадають селяни на цілий день із села ? Викликав мене на розмову,- ну я сказав, що заготовляємо сіно худобі, збираємо гриби, ягоди. А що то за дим у бучині?- питав. Дим від спаленого хмизу я йому відповів. Та старий пес не повірив і між іншим заговорив про опришківський рух на гуцульщині. А може і до нас уже приходять? – га Василю. А може уже подалися у опришки наші хлопці?- невгавав війт. Наші хлопці смирні і усі зайняті роботами, як не у пана то у війта і те є своє господарство, так як я йому відповів. Але бачу, що він хилить до того ,ніби нічого проти не мав, як появляться загони опришків. Його можна зрозуміти-продовжив говорити Василь, панич на нього тисне ,зробив з нього сексота, а він мусить служити йому.

Друга новина. Панич поїхав до повіту просити жовнірів для наведення порядку у нашому краї. У панича три села і, як він каже: холопи виходять із під контролю, уже не хочуть слухатися. А тут доходять чутки про панські фільварки, які горять, панів вбивають на гуцульщині. Так, що нам треба бути обачними і готуватися до захисту і нападу. Пани у своїх діях не передбачувані, віри їм немає. Будемо потихеньку лякати по-доброму панича і може без біди забереться з нашого краю, а ні то будемо просити силою.Час покаже. Нарешті Василь закінчив розмову і попросив води джерельної. Василю, на вертелі є засмажене м’ясо , іди і перекуси, а ми тим часом будемо довершувати, що задумали. Дідуньо Мольфар навідувався? – запитав опришка Петра. Не було, аби не дай Боже ведмідь його не розірвав. Учора ведмідь був неподалік табору,- ревів довго, аби до холєри ще не навідався до нас. Убивати шкода, хіба, як буде нападати ну то вже, як вийде.